У четвер, 22 грудня, о 16.00 у Хмельницькому, в обласному художньому музеї (вул. Проскурівська, 47) відбудеться відкриття виставки творів Людмили та Миколи Мазурів «Окрилені!». Виставка присвячена 75-річчю з дня народження авторів. В «Окрилених» будуть представлені твори різних творчих періодів подружжя Мазурів, переважна більшість яких або експонувались поза межами Хмельницького, або демонструються вперше.

Людмила та Микола Мазури свого часу викладали у Хмельницькій художній школі, там починалися їхні перші творчі експерименти.

Людмила Мазур – українська мисткиня, засновниця станкового паперовитинання, член НСХУ (1990), лауреат республіканської премії ім. братів Тарасевичів. Її чоловік Микола Мазур – монументаліст, скульптор, живописець-станковіст, графік, заслужений художник України з 1996 року, народний художник України з 2009 року, Почесний громадянин міста Хмельницького. Заслужену славу принесли Миколі Мазуру його монументальні твори, що прикрашають парки і сквери, площі й громадські споруди Хмельницького й міст області. Зокрема, у кінотеатрі «Планета» знаходиться популярна робота митця залізний «Веселий потяг». У парку імені М. Чекмана - дитяче містечко. На майдані Незалежності – монументально-скульптурна композиція «Віра. Надія. Любов». Також Микола Мазур є автором Музею пам'яті жертв голодомору 1932-33 років на Хмельниччині, що у Меджибожі, пам’ятника жертвам тоталітаризму «Ангел Скорботи» у місті Хмельницькому. Щороку біля цього пам'ятного знака хмельничани вшановують пам'ять жертв голодоморів і політичних репресій.

З метою вшанування пам’яті знаних хмельничан засновано мистецький конкурс імені Людмили та Миколи Мазурів «Подільська палітра» (з 2000 року). Нагородження лауреатів цьогорічного конкурсу відбудеться у Хмельницькому обласному художньому музеї 23 грудня о 13.00.

Зі сторінки обласного художнього музею:

"…А як же людина? А що ж людина?
Живе на землі. Сама не літає.
А крила має. А крила має!
Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,
А з правди, чесноти і довір’я.
У кого – з вірності у коханні.
У кого – з вічного поривання.
У кого – з щирості до роботи.
У кого – з щедрості на турботи.
У кого – з пісні, або з надії,
Або з поезії, або з мрії
Людина нібито не літає…
А крила має. А крила має!"
Ліна Костенко

Людмила та Микола Мазури в житті та творчості були різні й споріднені, яскраві й ліричні, велемовні й стримані, драматичні й оптимістичні, із творчою тяглістю традицій й прагеннням до новаторства водночас. Цьогоріч вони б відзначали свої сімдесятип’ятирічні ювілеї: Люда в листопаді, а Микола в грудні. Ми відзначаємо. Вони, на жаль, – ні. Щиро й віддано живучі творчістю, громадською діяльністю і викладацтвом, вони відлетіли у засвіти передчасно. «Ніхто не знає й не береться сказати про час цього останного польоту», – хтось заперечить. Маємо докази й аргументи у вигляді грубих стосів ескізів нереалізованих проєктів і творів. Кожний музейний виставковий проєкт – унікальний. Проте саме в «Окрилених» представлені твори різних творчих періодів Мазурів, переважна більшість яких або експонувались поза межами Хмельницького, або демонструються вперше. Ранні твори художників вчергове переконують в божественному обдаруванні та потужній мистецькій школі, які стали засадничими для подальших творчих злетів. Окрилені коханням, талантом, красою, мистецтвом та Україною, вони мали поривання до, начебто, нездійсненного. Майстерно і зухвало ламали масові стереотипи. Стереотипи про те, що витинанка – традиційний вид виключно народного декоративно-ужиткового мистецтва (напівабстрактні й мінімалістично вишукані витинанки Людмили стверждують приналежність до мови сучасного мистецтва); що металобрухт і зварювання – брутальні й далекі до мистецтва матеріали й медія (неймовірні конструктивні рішення Миколи в монументальних творах 1980-х вражають й досі та є маркерами міста Хмельницького й туристичними магнітами); що символічний багатовекторний меседж закритий до розуміння широкої авдиторії (Мазурів щиро шанує переважна більшість подолян і гостей нашого краю – від дітлахів до літніх людей із різними мистецькими бекграундами або й без них); що викладацьку кар’єру роблять переважно митці, у яких не склався творчий шлях (обидва митці були визначними діячами українського мистецтва кінця ХХ – початку ХХІ століть, і ними залишаться назавжди). Творчий спадок Людмили та Миколи Мазурів надійно зберігається як в музеях та приватних збірках, так завдяки їх обдарованим талантами нащадкам: мистецтвознавиця і мисткиня Оксана Мазур та народний художник України, скульптор й графік Богдан Мазур – хранителі архіву і колекції творів батьків та гідні носії їх мистецького ДНК.

Людмила Мазур (1947-2000) – подільська художниця, майстриня витинанки, народилася в с. Сальниця на Вінничині. 1963 року закінчила Хмельницьку середню школу № 6 і вступила до Одеського державного художнього училища ім. М. Грекова. Після навчання, у 1968 році, повернулася до Хмельницького, працювала викладачем дитячої художньої школи, живописцем та монументалістом художніх майстерень, перебувала на творчій роботі, обіймала посаду головного художника міста Хмельницького. Член Національної спілки художників України, лауреат республіканської премії ім. братів Тарасевичів, обласних премій ім. Т. Шевченка та В. Розвадовського, лауреат та дипломант багатьох міжнародних та всеукраїнських виставок.

Микола Мазур (1948-2015) – монументаліст, скульптор, живописець-станковіст, графік, народився 1948 року у Краснодарському краї в українській родині із чернігівським корінням. 1963-1968-й – студент Одеського державного художнього училища ім. М. Грекова, клас викладача В. Г. Путейка. З 1968-го викладав у Хмельницькій дитячій художній школі, у 1973-у став її директором; з 1979-го – художник-монументаліст Хмельницьких художніх майстерень; 1986-88 – депутат міськради; з 2002-го викладав художні дисципліни в Хмельницькому національному університеті, каферда дизайну. Серед нагород: орден «За заслуги» 3-го ступеню (2007), обласні премії ім. Т. Шевченка (1993), ім. В. Розвадовського (1995), ім. Я. Гальчевського (2003), І премія МВС за оформлення дитячого автомістечка (1982), переможець Міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості «Золота фортуна» (2001). За створення першого в Україні музею пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років 2008 р. йому присвоєно звання народного художника України.