23 травня – День Героїв. Це свято величі духу українських вояків – борців за волю України і є символом незборимості Української Нації. Цьогоріч відзначаємо 80-ту річницю започаткування Свята Героїв.

У 1941 році, в суворі часи антигітлерівської та антибільшовицької збройної боротьби, українці на чолі з ОУН вшановували пам'ять Героїв. Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів, який відбувся у квітні 1941 року в Кракові, постановив відзначити 23 травня як Свято Героїв. Воно було покликане відродити в українців героїчний дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїзму лицарів Київської Русі, козаків Гетьманської доби, Січових Стрільців та вояків Армії УНР, УПА та діячів ОУН.

Чому саме травень обрано для вшанування Героїв? Тому що в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі такі кращі сини України XX століття: 3 травня 1924 року загинув переслідуваний більшовицькою владою головний ідеолог державної самостійності України початку XX століття, один із співавторів ідейних засад українського націоналізму Микола Міхновський; 25 травня 1926 року в Парижі від кулі більшовицького агента-терориста загинув головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917-1921 років Симон Петлюра; 23 травня 1938 року в Роттердамі вибух бомби, підкладеної агентом НКВС, обірвав життя організатора українського націоналістичного руху, засновника та першого Провідника УВО та ОУН полковника Євгена Коновальця. В роки німецької, а згодом радянської окупації цей день відзначався у підпіллі, а також в українській діаспорі.

Свято стало одним із найбільших у підпільно-повстанському середовищі. Серед повстанців було започатковано формування та культивування своєрідного пантеону героїв-борців за українську державність, до якого традиційно входили, окрім перерахованих вище, князі Святослав, Володимир Великий, Роман Мстиславович, король Данило Галицький, гетьмани Богдан Хмельницький та Іван Мазепа, повстанці Іван Гонта та Максим Залізняк, Великий Кобзар Тарас Шевченко, герої Крут та Базару, герої Холодноярської республіки, Ольга Бессараб, Василь Білас, Дмитро Данилишин, Юліан Головінський та інші.

Цього дня члени та юнацтво ОУН проводили закриті святкові зібрання (сходини). Приміщення, де відбувалися урочистості, зазвичай прикрашали прапорами та портретами Міхновського, Коновальця та Петлюри. Передбачалося дотримання певного церемоніалу, складовими якого було вшанування пам’яті полеглих героїв хвилиною мовчання, зачитування наказу крайового Провідника, виголошення коротких промов та складання присяги новими членами організації.

Цей день був особливим у середовищі української діаспори, котра популяризувала спадкоємність української військової традиції та героїзм воїнів від часів Давньої Русі, козаччини до двадцятого століття, яке ознаменувалося героїчним чином Української Галицької армії, Січових Стрільців, Армії УНР, ОУН та УПА в ім`я визволення та утвердження державності України. Пам’ять про подвиги героїв, знакові битви, ключові постаті та віхи Українського державотворення вони вважали потужним мобілізаційним та патріотично-виховним чинником, який мотивував до боротьби за незалежність наступні покоління.

«Тільки Українська Самостійна Соборна Держава, яку можемо здобути революційною боротьбою Українського народу, поруч революційної боротьби всіх поневолених Москвою народів, буде запорукою кращого майбутнього», – читаємо у газеті «Зов Крови» за травень 1947-го, яку видавав Крайовий провід ОУН.

Для широкого загалу, де було можливо, проводилися «масові» святкові зібрання. Біля могил місцевих героїв збиралися люди, співали Гімн України, марш «Зродились ми великої години», виголошували промови. «Точно о год. 8.30 вечора в дні 23.05 мають дзвонити дзвони у всіх церквах, – йдеться в «Інструкції ОУН в справі святкування 23/5. Свято Героїв Революції». – Могили прибрані квітами, з лентами національними і організаційних кольорів. З хвилиною биття запалити довкруги могили 4 великі смолоскипи, які мають горіти цілу ніч. Національний Прапор вивішений на могилі через цілий 23/5 і 24/5. Організаційний Прапор [прапор ОУН] вивішений лише в часі святочного зібрання. Біля Могили стоїть весь час святочно зібрана почесна сторожа з хлопців і дівчат».

Ось уже 80 років Україна вшановує своїх кращих синів і доньок, усіх тих українців, які присвятили своє життя нашій з вами свободі, тих, хто боровся і захищав Україну. З проголошенням незалежності День Героїв відзначається в Україні. Після 1991-го року свято стало набувати популярності, особливо в Галичині. Традиція святкувати День Героїв у незалежній Україні започаткована за ініціативою Львівського обласного об’єднання "Просвіта", Конгресу українських націоналістів й підтримана Львівською обласною і міською радами та низкою інших громадських організацій.

У 2014 році масштабні відзначення Дня Героїв відбулися у Волинській, Львівській, Івано-Франківській та Тернопільській областях. До Легіону Героїв України додалися наші краяни – дисиденти-шістдесятники і вісімдесятники, учасники Революції Гідності, Герої Небесної Сотні, воїни і волонтери, які здійснили подвиг в російсько-українській війні на Сході України. На жаль, ряди героїв, які віддали своє життя в цій війні за останні сім років, поповнюються чи не щодня.

Нині свято Героїв не є офіційним, але відзначається органами місцевої влади. Традиція вшанування Героїв 23 травня з кожним роком міцнішає. Особливо, з огляду на те, що з 2014 року українці відстоюють територіальну цілісність та право на вільний вибір розвитку своєї держави у війні з Російською Федерацією, яка анексувала Крим та окупувала частину Донбасу. З початком російської агресії в Україну святкування Дня Героїв поширилося в центральні й східні регіони країни. Свято визнається державними та самоврядними органами, відбуваються культурно-масові заходи, організовані владою.

Святкові заходи на вшанування Героїв відбуваються впродовж всього тижня, який передує святу. Масові заходи переважно відбуваються в п'ятницю, суботу та неділю.

До прикладу, на честь свята студенти Львівського державного університету фізичної культури несуть вулицями міста смолоскипний вогонь. Його запалюють у селищі Білогорща (на місці загибелі командувача УПА Романа Шухевича) і несуть до пам’ятника Тарасові Шевченку та меморіалу загиблим воїнам УГА на Личаківському цвинтарі у Львові. Естафетний вогонь в Білогорщі запалюється під час урочистого віче та освячується місцевими священиками. Раніше цю символічну місію виконував син командувача Юрій Шухевич. На початку естафети виголошується клятва назавжди берегти пам’ять про українських героїв.

На меморіалі воїнів УГА на Личаківському цвинтарі також відбувається урочисте віче та покладання квітів. Проведенням смолоскипної естафети студенти показують свою єдність із княжими дружинниками Київської Русі, козацтвом, гайдамаками, Січовими Стрільцями, воїнами УНР, УГА і УПА.

У місті Хмельницькому вперше масово відзначили свято Героїв за ініціативи міської влади у 2016 році. Тоді ж започатковано традицію вшановувати цього дня на святковій сцені перед кінотеатром імені Т. Г. Шевченка героїв сьогодення, учасників російсько-української війни – воїнів, волонтерів. Численними заходами ознаменувався День Героїв у Хмельницькому 2018 року. Тоді у Хмельницькому свято об`єднало героїв кількох поколінь. У місті освятили меморіальну дошку Євгенові Коновальцю і встановили пам'ятний знак Романові Шухевичу. Вшанували пам’ять Героїв Небесної Сотні та полеглих учасників АТО на Майдані Незалежності.

Із Майдану Незалежності курсанти Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б. Хмельницького та учасники АТО пройшли урочистим маршем центральними вулицями разом з оркестром до майданчика біля кінотеатру імені Тараса Шевченка. Показовими виступами порадували містян курсанти Національної академії Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького та бійці 8-го полку спецпризначення. Міський голова Олександр Симчишин вручив персональні нагороди учасникам АТО російсько-української війни. Свято запам`яталося патріотичним концертом, художніми і документальними виставками.

Нині громадські організації вимагають визнання Дня Героїв офіційним державним святом.

День Героїв – це нагода висловити свою щиру вдячність та пошану тим, хто без вагань присвятив своє життя, віддав своє щире синівське серце Матері-Україні, чий героїчний чин став прикладом для майбутніх поколінь. Пам’ятаймо: лише той народ вартий власної держави, який береже пам’ять про своїх синів і дочок, котрі віддали життя за свободу України .

За інформацією Музею історії міста Хмельницького