Владислав Підгайний народився 22 жовтня 2005 року у селі Пархомівці, Хмельницького району.

На жаль, так склалися обставини, що Владислав зростав без батька. Але це не завадило йому стати справжнім чоловіком, патріотом, захисником своєї сім’ї та країни. У Владислава була мама, сестра, тітка, бабуся та дідусь. Вони старалися зі всіх сил замінити батька. Владислав мав гарний і добрий характер. Любив допомагати своїм рідним. У вільний час любив рибалити, ходити в ліс, займатися активними видами спорту. Чудово навчався, був цікавим співрозмовником. Коли в 2014 році почалася війна, Владислав був школярем. Саме в цей момент він зрозумів, що є для нього важливим. Це заклало в ньому фундамент патріотизму, любові до своєї країни.

Влад любив свою країну, вирішив її захищати одразу після здобуття освіти. У 2021 році Владислав закінчив Пархомовецьку загальноосвітню школу. Одразу після цього він вступив до Хмельницького професійного ліцею електроніки на спеціальність «Електромеханік з ремонту та обслуговування лічильно-обчислювальних машин; електромонтер охоронної пожежної сигналізації».

У лютому 2022 року Владислав захопився героїзмом наших воїнів, котрі стали на захист рідної держави. Завжди мріяв бути військовим, тому пройшов багато курсів з військової підготовки. Також проходив навчання у Варшаві. Після проходження курсів, 10 жовтня 2024 року, він офіційно став солдатом Збройних сил України. Владислав відзначився своєю героїчною поведінкою одразу ж. Йому подобалося те, чим він займався. Саме на полі бою він відчував себе потрібним. Владислав завжди хотів рятувати людей, лікувати їх, допомагати пораненим. Через це він вирішив пройти курси з тактичної медицини і допомагати побратимам. Завжди розповідав рідним історії про те, як він рятує життя українців та побратимів з інших країн. Владислав чудово знав англійську мову і допомагав іноземному легіону. Він врятував багато життів на полі бою, але не зміг врятувати своє життя.

Від 15 січня 2025 року Влад вважався зниклим безвісти. Однак зв’язок з рідними обірвався ще 10 січня. Виконуючи бойове завдання у населеному пункті Надія, що на Луганщині, Влад віддав своє життя за Батьківщину.

На момент загибелі йому було лише 19 років.

5 лютого 2025 року Владислава поховали у рідному місті Хмельницький, на Алеї Слави кладовища у мікрорайоні Ракове.