Бої за Дебальцеве були героїчними та важкими в літописі російсько-українськї війни.

Володимир Феліксович Панчук (Костянтин Хачатрян) народився 3 січня 1978 року в місті Хмельницькому. «Наш Костя до трьох років ріс біля бабусі у Вірменії, розмовляв лише вірменською, а коли забрали його до Хмельницького, він пішов до дитячого садочка. Десь через 2 чи 3 місяці Костик уже говорив і розумівся з дітьми українською мовою», – розповідала його мама Фаїна Хачатрян. Навчався Костянтин у хмельницьких ЗОШ №12 та №9. За спогадами першої вчительки Ольги Сергіївни Кміти, Костянтин був дитиною, для якої найголовнішим поняттям була честь. Володимир ріс енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою до пізнання. Йому були притаманні мужність, хоробрість та відвага.

У зоні АТО Володимир-Костянтин служив командиром мінометного розрахунку у другому батальйоні спеціального призначення «Донбас» Нацгвардії.

12 лютого 2015 року спроможні застосовувати зброю бійці українських підрозділів зі складу 30-ї та 92-ї механізованих бригад, 79-ї й 95-ї аеромобільних та першої танкової бригад і батальйону Нацгвардії «Донбас» атакували село Логвинове поблизу Дебальцевого. У важкому бою, який тривав цілий день, взяло участь близько двохсот українських воїнів, які мужньо і стійко боронили українську землю. Серед них був і командир міномета сержант Володимир Панчук із Хмельницького.

Проти переважаючих сил ворога українці пішли «з коліс», зуміли зайняти штурмом частину села Логвинове і розблокували «Дорогу життя». У двадцятихвилинному бою під Логвиновим українці ліквідували вісім російських Т-72 із 5-ї танкової бригади ворожої армії. Та в селі залишились осередки ворожого опору, і нацгвардійці батальйону «Донбас» продовжили знешкодження ворога. Це було найнебезпечнішим завданням.

Бойова машина піхоти, в якій пересувався Володимир Панчук, позивний «Араб», потрапила в засідку терористів. Вояки зайняли оборону і довго стримували ворога, запобігши потраплянню в кільце та нападові на військову колону. Незважаючи на переважання противника у живій силі, група змогла ліквідувати в бою понад двадцять терористів. Володимира поранило мінометною міною. Кажуть очевидці, що він був ще живий, однак підійшли «бойовики» і знищили його.

Мати, Фаїна Володимирівна, лише знала, що її Костик навчається в центрі військової підготовки. Якось вона звернулася до сина, аби застерегти його від бажання йти на війну, але…

Указом Президента України №365/2015 від 27 червня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Згідно з рішенням п’ятої сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 року нагороджений Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага». Рішенням дев’ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за проявлену мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Володимиру Панчуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».

13 жовтня 2017 року на фасаді СЗОШ №12 відкрили меморіальну дошку на честь Володимира Панчука, де боєць провів більшість своїх шкільних років, починаючи від першого дзвоника.