Під такою назвою у музеї-студії фотомистецтва урочисто відкрито виставку. Цього разу свої унікальні роботи представив талановитий фотохудожник, хмельничанин, заслужений діяч мистецтв України, член Національної Спілки фотохудожників України, володар багатьох престижних нагород і почесного звання “Художник Міжнародної Федерації Фотографічного Мистецтва (АFІАР) Олександр Соленцов. Виставка присвячена ювілею митця. 6 листопада Олександр Олексійович святкував своє 65-річчя. З ювілеєм та відкриттям чергової персональної виставки автора привітала заступник міського голови Галина Мельник.

З найкращими побажаннями заступник міського голови вручила Олександру Соленцову Подяку від Хмельницького міського голови та подарунок.

Соленцов Олександр Олексійович народився 06.11.53 року. Працює в Хмельницькому національному університеті. Займається фотографією з 1976 року.

Заслужений діяч мистецтв України, член Національної спілки фотохудожників України. Учасник багатьох національних і понад 50 міжнародних виставок. Його роботи експонувалися в Польщі, Німеччині, Люксембурзі, Іспанії, Румунії, Великій Британії, Бельгії, Австрії, Пакистані, Португалії, Аргентині, Гонконгу, Ірані, Югославії, Хорватії, Франції, Данії, Росії.

Нагороджений Золотою медаллю Міжнародної федерації фотомистецтва (FIAP), Срібною медаллю FIAP, чотирма Почесними стрічками FIAP, медаллю Гауді, Бронзовою медаллю Бельгійського фотографічного товариства, медаллю салону “FOTOARM”, Почесним дипломом Австрійського суперкола, призом AGFA, призом KODAK.

Має нагороди за перші місця на виставці «Україна, моя Україна», виставці на пленері в м. Арциз за кращу авторську добірку, за перше місце на міжнародному конкурсі моди «Адміралтейська голка» у м.Санкт-Петербург (Росія) у номінації «Фотографія моди».

Лауреат журналу “УКРАЇНА” 1994 року за цикл художніх фотографій. Переможець регіонального рейтингу популярності “Людина року-2003” у номінації “Митець”. Двічі здобув перемогу в номінації “Відзнака міського голови” за високу майстерність і особливе художнє бачення у фотомистецтві у виставці-конкурсі “Хмельницький крізь об’єктив”.

Має почесне звання художник Міжнародної федерації фотомистецтва (AFIAP).

 

«Спочатку мене привабила її назва - «Неочікуване Поділля»! А потім я розглянула твори, які автор експонує на виставці, і цілком з ним погодилась – таки неочікуване!, - розповіла Людмила Рожко-Павленко, мистецтвознавець, член Національної спілки художників України. - Бо десь у підсвідомості пам’ятаємо Лесине: «Краса України – Подолля!» Знаємо, що маємо найкращі в світі чорноземи. Ще з шкільної програми пам’ятаємо, що цей географічний регіон має складний ландшафт, в якому, крім орних розлогих земель, є висліди гірських хребтів, помережані каньйонами, в яких здавна прокладають свій шлях річки, потічки, струмки, водоспади, що впадають в озера й штучні «моря». А ще – під цією розкішшю є цілі кілометри глибоких, лунких і таємничих печер… І все ж таки – те, що явив нам автор світлин, викликає здивування (невже це внас?), захват (Боже, як гарно!), гордість (бачте, яка краса є в нашому краї!)!

Саме ось таке, неочікуване, несподіване, неждане-негадане, непередбачене, Поділля розкривається поступово, поволі, наче під час медитативного споглядання відкривається якась набута і дуже важлива істина – це те, що є, що маємо, що достойно бути оспіваним, закадрованим, відкритим для широкого загалу, чим насправді потрібно гордитись!

Автор – заслужений діяч мистецтв України Олександр Соленцов¬— за свій досить солідний час у мистецтві фотографії періодично звертався до пейзажного фото, але спочатку це було здебільшого пов’язано з певними міркуваннями в розкритті тієї чи іншої актуальної теми, яку він тоді розробляв. Пізніше, почавши працювати з кольором, він став досліджувати, як досягнути в світлині не просто подібності з природою, а й привнести щось своє, потім фотохудожник почав експериментувати з уже колись відзнятими роботами, досягаючи різних оригінальних ефектів. Проте найцікавіше стало працювати тоді (десь останні років 5-6), коли знайшлися однодумці і друзі по зйомці на пленері, коли бажання працювати «в полі», надихатися баченим, знімати природні явища й звичайні краєвиди стало непереборним, кількість, якість і багатосюжетність стали звичним явищем. Тому-то й виникла потреба поділитись зробленим з більшою аудиторією, ніж Фейсбук, куди велику частину своїх фотовізій Олександр Олексійович регулярно виставляв, наче звітуючи про зроблене.

Майже за кожним фото стоїть цікава історія, пов’язана або з місцем, що відбито в світлині, або з обставинами, в яких фото створювалось.

Вдивімось уважно в представлені роботи. Всі вони обов’язково повідують про пору року і час, коли їх було знято. Найбільше осені і літа. І це зрозуміло, адже й дорога, і ночівля просто неба, і ранній-ранній підйом (адже ось-ось встане сонечко, його потрібно зафіксувати!), і теплий вечір ( як урочисто, яскраво-радісно заходить сонце!), і нічна тиша (які високі зорі, як лукаво місяць проглядає крізь рухливі хмари!) - усе це не просто ностальгійно-привабливе, а вже набуло значення певного ритуалу. Бо кожного разу неначе вперше чекаєш, коли нарешті в дорогу, збираєшся, перебираючи, чи, бува, не забув чого, допитуєшся, ловиш інформацію про прогноз погоди, щоб якийсь там природний катаклізм не зіпсував так давно жадані «польові дослідження» рідного краю!

Цікаво, що композиції фототворів вивірені так, що складається повне враження, що ми в гостях у первісної природи, хоч поля часом неначе розкреслені і засіяні, на них проклюнулись перші паростки або вже дозрівають соняшники, наприклад, і меандрами путівець і річечка в’ються крізь них, але це ж все в наш час знімалося, де стовпи, де асфальтові дороги з автомобілями, де лінії електропередач?! А їх тому немає, що автор довго вишукує потрібний ракурс, щоб не заважали ці принади цивілізації, щоб кадр був простим і «чистим». Додає «цікавинок» і використання предметів на передньому плані: яким би величним не видавався схід сонця на дальньому плані, а все ж таки загальне враження від композиції підкреслюється тугим колоссям, повним зрілого зерна, яке неначе хвилями перекочуються перед глядачем, майже сягаючи обрію. Це ж стосується і використання «крупного плану», що наче на очах напливає на такі об’єкти, як замшіле каміння в краєвиді з пасмами вапнякових Товтр або «парасольки» деревію, патички моху, візерунчасте листя кропиви, які неначе віночком обрамляють озерце з водоспадом Бурбун, що на річці Бобравка поблизу Дунаєвець; або сонячні голівки жовтих ромашок в світлині,що зображує старий яблуневий сад…

Цікаві композиційно й ті фото, де провідні прямі, ламані, заокруглені чи зігзагоподібні лінії ведуть основну партію, а решта об’єктів лише їх доповнюють, творячи самобутню мелодію, яка наче оспівує оригінальні краєвиди. Колись великий Цицерон сказав, що немає нічого більш прекрасного, ніж оброблене поле. А оскільки слушні думки часом народжуються у різні часи у різних людей, то й наш автор зумів прекрасно передати в декількох творах і велич зрілого хлібного поля, і тепло ясно-жовтого поля квітучого рапсу, і графічну геометрію поля з дозрілим соняшником, і невеликий клаптик навесні й в літі обробленої землі, яка нині припорошена першим снігом...

На відміну від багатьох регіонів України, наш край багатий на річки, наземні й підземні водні джерела. На думку великого Леонардо да Вінчі, саме «воді дана чарівна сила стати соком життя на землі», а ті 120 річок, що несуть води до Дністра, Дніпра і Південного Бугу, неодноразово приваблювали мальовничістю своїх берегів і плесів Олександра Соленцова. Дністер в районі Бакоти, Південний Буг в межах і поза межами міста Хмельницького, Бужок, Іква, Вовк, Мурафа, Бушанка, - їхні розлогі береги, легкий бриз прозорої води, дзвінкий плескіт біжучих хвиль, що стрімко оминають брили давніх порогів, дзеркальне відбиття берегової рослинності, широкий розмах крил річкових мешканців - усе це можна побачити на цій виставці.

Але є ще один момент, для мене особливо цінний. Загальновідомо, що одними з оригінальних і своєрідних пейзажистів є китайські художники. Їхні витончені пейзажі з надзвичайним поєднанням різних природних енергій – дерев, скель, води, туману і хмар – передавали глядачеві всеохоплюючу і гармонійну картину світу. Тим самим пейзаж ставав своєрідним одкровенням, він, окрім реального змісту, містив ще й глибокий духовний смисл. Всім цим, на мою думку, цілком володіє і наш експонент, адже йому так само вдається передавати голоси пташок, що летять, тишу і спокій зимового поля, засніженої річки, шелест і шурхіт листя, що легенько падає з дерев восени, або дзвінкість бруньок, що розкриваються навесні. Так само, як і китайські майстри, Олександр Соленцов не залишає в багатьох творах окреслених меж, як от в роботі, де переданий ранок на річці, який так привабливо і пронизливо манить до себе.

І наостанок – нинішня виставка явила нам відмінний зразок вміння автора фотографій не лише споглядати, милуватись картинами реальної природи, а й, користуючись знаннями, професійним вмінням, чуттєвістю своєї душі і чутливістю фототехніки, показати нам те, на що ми й не сподівались. Побачити такі красоти рідного краю, про які ми навіть і не здогадувались. Привідкрити таємниці живої природи, яку треба споглядати, медитувати в її лоні. Зафіксувати в пам’яті назавжди давні сліди людської діяльності у вигляді поселень, своєрідних монументів минувшини. А головне – зберегти все це для наступних поколінь».