Народився Віктор Францевич Марисюк 10 липня 1966року у місті Хмельницькому, в родині Франца Вікентійовича та Ганни Тихонівни Марисюків. Батьки виховали трьох синів. Віктор закінчив загально-освітню школу № 18. Професійну освіту отримав у ДПТУ №7. В 1985 році був призваний на строкову службу, де отримав спеціальність технік з ремонту танкового озброєння, самохідної артилерії та бойових машин. У ДТСААФ отримав спеціальність водій БТР.

2022-й… Ми стали єдиними: одностайними щодо нашого руху подалі від москви, щодо рідної мови, Церкви, історії, традиції. Ми ще більше полюбили своє, рідне, бо під загрозою втрати ми зрозуміли, наскільки цінним воно є для нас. І ми всі разом стали на його захист – усією нашою великою українською, такою різною, але родиною. Ми чітко побачили, хто є нам справжнім другом, а хто був вовком в овечій шкурі. Коли нам розповідали про небезпеку «за горами», то виявилося, що справжній великий ворог був у нас «за плечима».

Віктор Францевич Марисюк чоловік, який розумівся на подіях, які відбуваються навколо і всередині України. Мав за плечима дев’ять років військової служби, тому розумів, що війна є не тільки загрозою державності України, а й виживанням української нації. Бачив неспівмірність людських і військових ресурсів ворога, тому не став чекати, що його покличуть до військкомату: зібрав наплічник і в перший день з самого ранку пішов захищати свою гідність, свободу і можливість жити у власній національній хаті. Був зарахований до територіальної оборони міста, мав посаду командира взводу. У квітні виявив бажання поїхати на передову і з 14 квітня воював у складі 111 Луганської територіальної оборони, яка виконувала бойові завдання в районі Сєвєродонецька, Рубіжного. Був на посаді техніка стрілецької роти. Віктор Францевич ще з початком АТО ходив у військкомат, щоб піти добровольцем на фронт, але його зачислили у кадровий резерв.

Цей статний, кремезний чоловік завжди мав свою думку, розумний, врівноважений і вихований мудрими батьками. Його посмішка, спокій, його жарти завжди знімали напругу, створювали настрій, робили життя привітнішим. Але за характером був чоловіком сильним, вольовим, педантичним і відповідальним.
Війна далась йому нелегко… У перші дні не вистачало пального для військової техніки, інструментів для її ремонту та і самої зброї. Донька Марина з друзями і родиною купляли і дрон, і акумулятори батькові на фронт, інше обладнання.
 Військовий досвід у Віктора Францевича ще з 1987 року. Закінчив школу прапорщиків в НДР, мав посаду командира комендантського взводу. Окрім того, з листопада 1990 року продовжив службу в Самаркандському ВВАКУ.
1990 року зустрівся з своєю Надією з Воронежчини, одружились, і ця красива, інтелігентна пара народила і виховала доньку Марину. Віктор Францевич дуже чекав народження доньки і сам дав їй ім’я. Його розумниця закінчила школу із «Золотою медаллю», пишався нею, любив більше життя, хоч і був з нею строгий. Після її народження перевівся на службу в Хмельницький.

Його захопленням були машини. Перегони «Формула 1», улюблена команда «Феррарі» – це була його стихія життя, його адреналін. У нього в гаражі завжди висіли плакати його залізних фаворитів, а на дверях за традицією були чітко виписані плани і на поточний момент, і на майбутнє. І все лежало на своїх місцях, і щоб красиво. Порядок, чистота і комфорт були стилем його життя. Він і на фронті примудрявся так жити, не раз влаштовував «банні» дні для побратимів. А ще захоплювався риболовлею. Їхав з друзями у три години ночі, в час найбільшої тиші і темноти – це щоб ніхто їм не заважав усамітнитись і по-чоловічому відпочити.

Віктор Францевич мріяв про власний будинок і власну землю. Збудував. Більшість робіт виконував сам, любив якість і щоб так, як сам хоче. Дружина Надія йому допомагала, не перечила. Посадив і сад, свою улюблену грушу «Вільямс». Груша виросла, дала плоди… «Але коли чоловік пішов… – каже дружина Надія Олексіївна, – один конар із трьох несподівано впав. Три брати – три віття, і одна відчахнулась…» – проводить паралель між рідними дружина.

Віктор Францевич тихо пішов на війну, нічого нікому не сказавши, і лишень залишив важку записку для рідних, де попросив у них пробачення, якщо перед кимось завинив. Його виваженість і відповідальність спрацювали і в останню хвилину життя… 31 травня 2022-го в районі Привілля Луганської області під час обстрілу прикрив собою товариша. Життя … за «друга свая» і за Україну…

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.