У сучасній Україні одним із найбільших регіонів за кількістю віруючих римо-католиків є Хмельницька область, в якій у 1992 р. було відроджено римо-католицьку єпархію з центром у м. Кам’янці-Подільському, відкрито духовну семінарію у м. Городку. Історія Римо-Католицької церкви на Поділлі знайшла відображення у багатьох працях, серед яких найґрунтовнішими видаються дослідження як істориків минулого – М. Симашкевич [6], так й сучасності – Е. Зваричук [2].

Проте, нині й досі є актуальною потреба в науковому і пізнавальному плані розглянути історичну долю Римо-Католицької церкви на Поділля за часів Російської імперії, щоб засвідчити ті позитивні зміни і здобутки, що відбулися в сучасній Український державі. Особливо цікавим є перша половина XIX ст., й зокрема, період після польського повстання 1830–1831 рр., коли розпочалася нова сторінка історії Римо-Католицької церкви на Поділлі, яка позначена кардинальним втручанням самодержавства в церковні справи. Внаслідок поразки повстання царська адміністрація вжила рішучих заходів щодо обмеження господарської чинності католицьких священиків, скоротила кількість релігійних споруд та священнослужителів, реалізувала секуляризаційну реформу, яка суттєво підірвала підвалини економічної спроможності римо-католицького духовенства на Поділлі, значно обмежила його господарську діяльність та змусила священиків вишукувати інші джерела доходу, окрім державного грошового утримання [3, с.156].

Ключовим у питанні державного грошового утримання римо-католицьких храмів став Указ імператора Миколая І від 15 грудня 1843 р., за яким від 1 травня 1844 р. усі римо-католицькі парафії були поділені на п’ять класів, для утримання духовенства виділено штати, суми яких залежали від "оголошеного духівництвом прибутку" [4, с.802]. Парафіяльні костели першого класу отримували 600 руб. сріблом у рік, другого класу мали утримання 500 руб. сріблом, третього класу – 400 руб., четвертого класу – 275 руб. та п’ятого класу, що повинні були розраховувати свої видатки на суму у 230 руб. на рік [5, с.317]. Під час ліквідації парафій кошти, які виділялися на їх утримання, розділялися між іншими парафіями, а при створенні нових відбувався перехід існуючих парафій у нижчі класи, зі зменшенням кількості грошей на їх утримання.

Яким чином на Поділлі відбувся розподіл римо-католицьких парафій на класи, зафіксовано у "Візитному описі костелів 1844 року" [1]. Розглянемо його у одному із регіонів Подільської губернії – Проскурівському повіті, де мешкало найбільше число католицького населення губернії. Крім того, враховуючи інформативну цінність візитації як джерела, що поки широко не введено у науковий обіг, подамо зазначені у документі відомості з історії будівництва храмів, кількість парафіян, імена священнослужителів.

Отже, згідно візитації у Проскурівському повіті нараховувалось 12 римо-католицьких парафій, які були об’єднані у деканат. Станом на 1844 р. у Проскурівському римо-католицькому деканаті Подільської дієцезії діяло 12 парафіяльних храмів, а також нараховувалось 7 філіальних каплиць, з яких 6 було на цвинтарях. Всього віруючих католиків – 42935 осіб (без даних Сказинецької парафії), духовні потреби яких обслуговували 20 священиків та 34 служника. При костелах існувало 3 шпиталі для жебраків, у яких утримувалося 28 осіб.

За поділом 1844 р. жодна з парафій не отримала І та ІІ класу, а лише ІІІ, ІV та V. Зокрема, до ІІІ класу було віднесено три храми:

Миколаїв, містечко: парафіяльний Св. Миколая. Перший костел у Миколаєві був споруджений із дерева у 1717 р. на тому місці, де нині православна церква, теперішній побудований із цегли у 1770 р. коштом князя Августина Чарторийського, освячений у 1777 р. кам'янецьким біскупом Адамом Красинським. Парафіян 1734, ксендз Іоанн Садовський (з 1832 р.), вікарій Йосип Заблодовський (з 1839 р.) та 3 служника [1, арк. 145].

Проскурів, повітове місто: парафіяльний Св. Анни, мурований. Перший костел був споруджений із дерева – коли та ким, не відомо, у 1801 р. розібраний, а на його місці у 1808 р. розпочато будівництво на кошти парафіян та поміщика Журавського нинішнього кам’яного, завершено у 1821 р. Парафіян 6272, ксендз Іоанн Левицький (з 1831 р.), вікарний Петро Пиневич (з 1837 р.) та 2 служника. При костелі шпиталь для жебраків, яких 9 душ [1, арк. 163].

Фельштин, містечко: парафіяльний Св. Войцеха. Спочатку споруджений у 1596 р. із дерева, у 1763 р. коштом Маріани із Каліновських Грабіанчиной побудований із каменя та цегли. Парафіян 7704, ксендз Вікентій Вайткевич (з 1835 р.), 2 вікарних – Людовик Ангермаер і Антоній Захаржевський та 2 служника. При костелі шпиталь для жебраків, яких 7 душ [1, арк. 123].

До ІV класу віднесено шість храмів:

Завалійки, село: парафіяльний Проведення Божого, мурований, споруджений у 1815 р. коштом поміщика Гаспра  Братковського. Парафіян 2500, ксендз Аполлінарій Осмелевич (з 1841 р.) та 2 служника [1, арк. 192].

Сатанів, містечко: парафіяльний Св. Трійці. Спочатку споруджений із дерева, ким і коли – не відомо, є лише відомості, що існував у 1646 р. У 1840 р. перебудований у камені. Парафіян 5373, ксендз Мартин Лещинський (з 1835 р.), вікарний Войцех Піонтковський та 3 служника. При костелі шпиталь для жебраків, яких 12 душ [1, арк. 179].

Тарноруда, містечко: парафіяльний Божої Матері, мурований, споруджений у 1643 р. тодішніми вотчинниками містечка Сенявськими. Згодом, князем Августом Чарторийським та його дружиною Софією із Сенявських, прибудовані різниця та дві каплиці. Парафіян 3033, ксендз Йосип Маковський (з 1834 р.), 2 вікарних Іоанн Щенцький і Іоанн Подольський та 8 служників [1, арк. 185].

Чорний Острів, містечко: парафіяльний Успіня Пресвятої Богородиці. Коли та кім був побудований перший костел у Чорному Острові – не відомо, є лише відомості, що він існував до 1556 р., тобто ймовірно був споруджений за часів королювання Сигізмунда Августа, але від турків та козаків зруйнований та спалений, після чого відновлений у дереві князями Корибутами Вишневецькими. Спорудження теперішнього мурованого костелу почав місцевий поміщик, пінський староста Михайло Пшездецький, завершив граф Костянтин Михайла син Пшездецький та у 1826 р. храм консекрований епіскопом Мацкевичем. Парафіян 4517, ксендз Францишек Желеховський (з 1835 р.), вікарний Францишек Вержбицький та 2 служника [1, арк. 115].

Шарівка, містечко: після того, як у 1832 р. Домініканський парафіяльний костел був переданий у відання православної церкви, функції парафіяльного храму виконує каплиця, що розміщена у тимчасовому приміщенні між спорудами поміщицької економії. Каплиця мурована, дах солом’яний. Парафіян 3228, ксендз Северин Боровський (з 1832 р.) та 2 служника [1, арк. 174].

Ярмолинці, містечко: після закриття костелу Бернардинського монастиря та перетворення його на православну церкву, функції парафіяльного храму до завершення початого будівництва костелу виконує мурована каплиця Св. Петра і Павла на цвинтарі. Парафіян 3151, ксендз Карл Ярковський (з 1841 р.) та 3 служника [1, арк. 129].

До V класу віднесено три храми:

Куманів, село: парафіяльний Преображення Господнього, мурований, споруджений у 1745 р. Франциском Стадницьким на місці дерев'яного, який існував ще до заняття Куманова турками. Парафіян 2757, ксендз Домінік Козельський (з 1837 р.) та 3 служника [1, арк. 134].

Михайлківці, село: парафіяльний Непорочного зачаття Пресвятої Діви, споруджений у 1720 р. із дерева колишніми власниками села Йосипом та Єлизаветою Вржещами, нині готується перебудова у цеглі. Парафіян 2666, ксендз Єреміє Язвинський (з 1834 р.) та 2 служника [1, арк. 138].

Сказинці, село: парафіяльний Воздвіження чесного Хреста. Спочатку споруджений із дерева у 1766 р. Францом Марковським, у 1803 р. коштом того самого Франца Марковського побудований у камені. Кількість парафіян не вказана, ксендз Антоній Адольський (з 1819 р.) та 2 служника [1, арк. 168].

Крім парафіяльних храмів, у візитації зазначені філіальні каплиці:

Завалійки, село: каплиця Завалійської парафії, на цвинтарі за селом, мурована [1, арк. 195].

Колибаївка, село: каплиця Михалковецької парафії, дерев'яна, споруджена у 1793 р. поміщицею Катериною із Дульських Жоровською [1, арк. 140].

Михалківці, село: каплиця Михалковецької парафії, на цвинтарі, дерев’яна [1, арк. 139].

Проскурів, повітове місто: каплиця Проскурівської парафії, на цвинтарі за містом, мурована [1, арк. 165].

Сатанів, містечко: каплиця Сатанівської парафії, на цвинтарі за містечком, дерев'яна [1, арк. 180].

Тарноруда, містечко: каплиця Тарнорудської парафії, на цвинтарі, мурована, споруджена у 1835 р. коштом поміщика Івановського [1, арк. 188].

Фельштин, містечко: каплиця Фельштинської парафії, на цвинтарі за містечком, дерев'яна [1, арк. 125].

Отже, візитація 1844 року містить значний масив інформації щодо парафіяльних храмів Проскурівського римо-католицького деканату станом на згаданий рік, а також чимало цінних історичних фактів.

Джерела та література:

1. Держархів Хмельницької обл., ф.685, оп.2, спр.22, арк.115–192.
2. Зваричук Е.О. Римо-Католицька церква на Поділлі кінця XVIII – початку ХХ ст.: економічний, суспільний та культурний аспекти // Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.01 / Е.О. Зваричук; Чернів. нац. ун-т ім. Ю.Федьковича. – Чернівці, 2005. – 20 с. – укp.
3. Зваричук Е.О. Становище Римо-Католицької церкви на Поділлі в першій половині ХІХ ст. / Е.О. Зваричук // Поляки на Хмельниччині: Погляд крізь віки.: Збірник наукових праць за матеріалами міжнародної наукової конференції (23-24 червня 1999 р.) Інститут історії України НАН України та ін. – Хмельницький: Поділля, 1999. – С.155–157.
4. Полное собрание законов Российской империи (далі – ПСЗРИ). – Собрание второе. – СПб., 1844. – Т. ХVІІІ. – Отделение первое. – № 17403.
5. ПСЗРИ. – Собрание второе. – СПб., 1853. – Т. ХVІІІ. – Отделение второе. – Штаты и табели. – с.317.
6. Симашкевич М. Римское католичество и его иерархия в Подолии / М. Симашкевич. – Каменец Подольский, 1872. – 528 с.

---------------------------------------------------------------------------------------------------

Опубліковано: Єсюнін С.М. Храми римо-католицької церкви у Проскурівському повіті Подільської губернії за візитацією 1844 року // Хмельницькі краєзнавчі студії: науково-краєзнавчий збірник / [редкол. Баженов Л.В. (голова), Блажевич Ю.І. (співголова), Єсюнін С.М. (відп. секр.) та ін.] – Хмельницький, 2015. – Вип.3. – С. 84-87.