У четвер, 4 березня, о 16 годині у Хмельницькому музеї-студії фотомистецтва (вул. Проскурівська, 56) відбудеться відкриття виставки фотографій "МНОЖИНИ" Вадима Козловського з міста Вінниця.

Виставка триватиме з 4 по 23 березня.

«МНОЖИНИ. Немає, напевно, кращого засобу зупинити час, ніж фотографія.

Завдяки їй людство накопичило безліч вражаючих моментів буття цивілізації. Але в цієї фіксації є і певна слабкість. Деякі прояви життя неможливо відобразити статично. Бо вони по суті своїй не статичні. Швидкоплинність часу, зміни світла та тіні, рух повітря та води мають у своїй природі суто динамічні характеристики. Чи можливо відтворити за допомогою дискретного принципу цілісність цих процесів? Певною мірою це завдання вже давно виконане у вигляді анімації, де зміни за невеликі проміжки часу у об’єктах «зшиті» у цілісну картину рухів та перетікання одного стану у інший. Але мозок людині та наше реальне фізичне життя не дозволяє побачити ці рухи окремо та водночас разом, всі у один та той же момент нашого сприйняття.

Багато відомих фотографій завдячують своїй появі вдалому моменту. Але, погодьтеся, неможливо вловити УСІ моменти життя, що минає, хоч би як цього і не хотілось. Однак можна скласти певну систему моментів, які дозволять передати рух, фактично без руху, а лише завдяки багатократній фіксації тих чи інших об’єктів. Про рух чого йдеться? Правильно, це рух часу. У цьому випадку автор здатний зіткати з примарних миттєвостей, що зникають, повновісну єдину тканину. І тоді рамки часу перестають бути обмеженням для сприйняття. Життя (час), що протікає у нашому розумінні лінійно, - від моменту до моменту, набуває при цьому незвичної поліфонії. У якомусь сенсі вона віддзеркалює відносність такого поняття, як невідворотність часу, що минув. Те, що ми втрачаємо, рухаючись від моменту до моменту можливо уявити у вигляді нашарування їх один на один. Подібний підхід властивий для створення музики, де кожна нота сама по собі ще не є музикою, але будучи вплетеною у тло твору є фрагментом цілісного звучання. На іншому боці подібного підходу – ілюстрація відносності простору та часу. У цих роботах простір згорнутий в одну точку, через яку і протікає час, вносячи властиві його рухові зміни. Не існує двох абсолютно ідентичних миттєвостей, але завдяки зацикленому у просторі макету ми можемо побачити, або, навіть і помацати настільки непевний і невизначений феномен «дежавю», який так само має право бути відтвореним, як певний пробитий чимось гострим отвір, прободіння часу у якійсь конкретній точці простору. Таким чинам у представлених роботах час продовжує текти, незважаючи на його фактичну зупинку фотофіксацією, а простір, залишаючись впізнаним, приймає на себе ознаки часу. І це є ілюстрацією лейтмотиву усього нашого земного існування.

Ірина Береза, 2020»