Олександр Цисар любив життя, будував його оптимістично, у доброму гуморі, із серйозними підходами, дорожив часом. Чи входила у його плани війна? Ні, лише перемога і праця.

Народився Олександр Цисар 12 вересня 1979 року в місті Городку, згодом його родина переїхала до Сатанова. У школі він найкраще знав математику й фізику, був активним і в літературних постановках, і в художній самодіяльності. Вигадав назву шкільної команди КВК «ШИП» («Шутя играем – шутя победим»), яка стала його позивним на війні. Після школи Олександр здобув фах інженера-будівельника в Київському політехнічному інституті. Одружився, зареєструвався приватним підприємцем. Спочатку розробляв макети меблів у Києві, потім із дружиною Тетяною переїхали до Хмельницького й відкрили фірму з виробництва меблів на замовлення.

На війну Олександр потрапив під час другої хвилі мобілізації. Воював у районі летовища в Донецьку. Найчастіше – у другому батальйоні 93-ї бригади, у якій командував другим взводом. Побратими згадували про «мурашник», що його самотужки побудував Олександр Цисар на підступах до Донецького летовища. Щоночі тягав дерев’яні колоди, аби зробити укріплення, з якого наші військові потім контролювали територію. Завдяки йому 17-а висота стала неприступною для ворога.

По-пластунськи «ШИП», Олександрів позивний, проповз увесь сектор «Б». Хвацько розміновував українські блокпости та мінував ворожі. Неукріплені висотки він робив фортецями, які рятували життя наших бійців. Завжди усміхнений і щирий, завжди ділився останнім. Скрізь був першим, у розвідку й на складні завдання йшов сам, щоб уберегти інших. От тільки бойове завдання із застосуванням БТР не для одного: увечері 12 червня 2015 року дорогою із села Водяне до селища Опитне бронетранспортер підірвався на протитанковій міні, машина згоріла. Загинули старший лейтенант Олександр Цисар, молодший лейтенант Олег Угринович і солдат Степан Загребельний. Втрати надто болючі...

З початком російсько-української війни Олександр, не вагаючись, вирішив захищати Батьківщину. Питання, чи йти на війну, у родині навіть не обговорювали: справжній чоловік повинен захищати свою родину, бо якщо всі ховатимуться по домівках, то війна прийде й до нашого дому, а тоді він уже не зможе захистити дорогих людей. Таке виховання отримав з дитинства в щирій українській родині.