Офіційно святкувати День Соборності почали лише у 1999 році згідно з Указом Президента України «Про День Соборності України» від 21 січня 1999 року №42/99.

Щорічно в цей день відзначають важливу історичну подію, що відбулася в 1919 році – проголошення Акта злуки Української народної республіки і Західноукраїнської народної республіки. Також цього дня згадують підписання Четвертого Універсалу Центральної Ради. Це сталося роком раніше – 22 січня 1918 року. Цим документом проголошувалася повна незалежність УНР. 22 січня 1919 року на Софійському майдані в Києві в урочистій атмосфері відбулося проголошення Акта злуки УНР та ЗУНР в єдину незалежну державу. Урочистості почалися промовою голови делегації ЗУНР Лева Бачинського, потім Лонгин Цегельський зачитав вірчу Грамоту УНРади і Ради державних секретарів ЗУНР до Директорії.

У зачитаному на зборах “Універсалі соборності”, зокрема, відзначалося: “Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – Західноукраїнська Народна Республіка (Галичина, Буковина, Угорська Русь) і Наддніпрянська Велика Україна. Здійснились віковічні мрії, якими жили і за які умирали кращі сини України. Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка”. Після цього Лев Бачинський вручив грамоту Голові Директорії Володимирові Винниченку. Прийнявши її, він привітав делегацію західних українців короткою промовою, в якій підкреслив історичне значення Акта Злуки.

Ідея соборності охопила українців у найвіддаленіших куточках їх проживання. Відголоском історичного руху до Злуки на Закарпатті стали Всенародні збори у Хусті 21 січня 1919 року, які постановили об’єднати Карпатську Україну з Українською Народною Республікою зі столицею в Києві. В умовах перманентної боротьби за свободу і незалежність надзвичайно багато важило братерство по зброї східних та західних українців.

Апогеєм співпраці та консолідації зусиль став спільний похід українських армій на Київ у серпні 1919 року. Однак через низку причин об’єднання УНР і ЗУНР в одну державу не було доведене до завершення. Продовжували існувати два окремі уряди, дві армії. Республіки фактично перебували у конфедеративних відносинах. Відмінні геополітичні інтереси та цілі, зрештою, призвели до розвалу соборного фронту Української революції пізньої осені 1919 року. Утім, Акт Злуки став символом для наступних поколінь борців за Україну.

Після проголошення об’єднання УНР і ЗУНР 22 січня 1919 року ідея цілісності української нації в українській політичній думці вже ніколи не ставилася під сумнів. Упродовж багатьох десятиліть Акт залишався ідейним імперативом боротьби за незалежну, соборну державу.

Документ ухвалили в умовах розгортання більшовицької агресії проти України.
Станом на 1919 рік до УНР входили українські етнічні землі: Кубань, Ставропілля, Чорноморщина, Східна Слобожанщина, Стародубщина (нині вони у складі Росії), Берестейщина і Гомельщина (Білорусь), Холмщина, Підляшшя, Надсяння, Північна Лемківщина (Польща), Південна Лемківщина (Словаччина), Мармарощина, Південна Буковина (Румунія), Придністров'я.

Внаслідок невдач Української революції 1917-1921 років державність зберегти не вдалося. І як результат, упродовж XX століття українці змушені були відновлювати її в боротьбі.

Ідея української соборності є однією з основоположних складових національної ідеї. В українській мові термін «соборний» вживається у значенні об’єднаний, неподільний, а «соборність» – як властивість, тобто об’єднаність, цілісність, неподільність. Змістовне наповнення визначення «української соборності» в науковій та суспільно-політичній думці тривало достатньо довго – з кінця ХІХ ст. і аж до сьогодення.

Вітчизняні історики зазвичай трактували «українську соборність» не в одному, а у двох значеннях: як національна державність та як духовно-культурна, етнотериторіальна та політична єдність українського народу.
У першому випадку термін «соборність» використовувався переважно державними діячами у своїх політичних документах. Частина таких діячів, а також дослідників українського народу та його історії, ототожнювали поняття «соборності» і «державної єдності».
На початку ХХ ст. сформувалося більш широке розуміння «української соборності», яке охоплювало обґрунтування етнотериторіальної, культурної, економічної єдності, формування національної свідомості, об’єднання українських етнічних територій, утворення незалежної держави.

Перше в Україні по справжньому масштабне відзначення свята Соборності відбулося 22 січня 1939 року в місті Хусті. Таким чином закарпатці нагадали про волю українців, висловлену на з’їзді Всенародних зборів у Хусті 21 січня 1919 року про приєднання Закарпаття до Української Народної Республіки зі столицею в Києві. Це була не просто маніфестація, а найбільша за 20 років перебування краю у складі Чехословаччини демонстрація українців. Понад 30 тисяч осіб з’їхались до столиці Карпатської України.

Оскільки це свято пов’язане з процесом об’єднання українських земель, заходи, що проводяться 22 січня, покликані відобразити саме його. Мабуть, найбільш знаковий з таких відбувся в 1990 році і отримав назву «Живий ланцюг».

21 січня 1990 року українська патріотична громадськість з нагоди 71-ї річниці проголошення Акта Злуки УНР та ЗУНР утворила між Івано-Франківськом і Києвом живий ланцюг єднання. Прикладом тієї «Української хвилі» стала акція жителів країн Балтії «Балтійський шлях». Наша акція стала знаком ушанування подій Української революції. Кількість учасників акції достеменно невідома. Різні джерела називають від 500 тисяч до 3 мільйонів громадян, які взялися за руки та створили безперервний ланцюг від Києва через Львів до Івано-Франківська. Акція стала провісником майбутнього падіння СРСР і постання незалежності України.

Соборність України в сучасному, багатомірному розумінні передбачає не лише територіальну цілісність, але й громадянську консолідацію. Україна обрала свій шлях – шлях непохитного національного консенсусу і безумовного та безперервного суспільного діалогу.
Сила нації – в її єдності!

Соборність невіддільна від державності, суверенітету й реальної незалежності народу – фундаменту для побудови демократичної держави.

Пам’ять про існування власної держави у 1917–1921 роках стала одним із наріжних каменів формування модерної національної ідентичності українців, надихала на продовження визвольної боротьби. Зрештою вона завершилася відновленням незалежності у 1991 році.

Нині, через сторіччя після проголошення Акта Злуки на Софійському майдані, соборність залишається на порядку денному національних завдань. Відновлення соборності відбудеться після деокупації Криму й окремих районів Донецької і Луганської областей.

Історичний досвід і військово-політичні реалії українського державотворення 1917–1920 років переконливо свідчать, що вагомим гарантом існування незалежної України є національні Збройні Сили. Цього повчального історичного уроку не варто забувати, особливо в нашій теперішній складній ситуації. У День Соборності українці мають пам’ятати про ціну, яку доводиться платити за єдність, та аналізувати й враховувати помилки минулого. Сьогодні в Україні знову триває неоголошена Росією війна, розпочата у 2014 році. Однак, ми знову показуємо ворогові та всьому світу свою справжню єдність. Українці знову встали обороняти свою незалежність та територіальну цілісність. Історія повторюється, а втім, на відміну від 1918-1921 років, сьогодні Україна має достатньо сили для того, щоб здобути перемогу.

День Соборності України є приводом нагадати про єдність і неподільність українських земель. А наше завдання – подолати зовнішню агресію та робити все можливе, щоб розбудувати економічно й духовно багату Україну, якою пишатимуться наші нащадки.

День Соборності України – день, який символізує єдність земель України. Це одне з найважливіших свят нашої країни, яке підкреслює, що ми всі – це один народ і ніякі рубежі не зможуть нас розділити.

Зі святом! З Днем Соборності!

Слава Україні – єдиній, соборній, неподільній!

 

За матеріалами музею історії міста Хмельницького