Новини
Хроніки Небесної Сотні: у кривавому протистоянні з режимом (події 18 лютого 2014 року)
Згадуємо подробиці подій одинадцятирічної давності - найбуремніші дні Євромайдану 2014-го: 18, 19, 20 лютого.
18 лютого 2014 відбувся нічний штурм Майдану Незалежності в Києві.
Вранці 18 лютого демонстранти пішли до Верховної Ради, де депутати мали розглянути зміни до Конституції України. Однак канцелярія парламенту відмовлялася реєструвати цей документ, що викликало обурення серед мітингувальників і призвело до сутичок з силовиками.
Протягом 18 лютого в ході зіткнень протестуючі були відтіснені до Майдану, понад 20 людей було вбито з вогнепальної зброї.
Близько 20-ї години вечора силовики розпочали генеральний штурм Майдану (операція «Бумеранг») що тривав до 04:30 ночі 19 лютого. Для штурму барикад використали 2 БТРи, 3 водомети, вантажівки, активно застосували вогнепальну зброю і світлошумові гранати. Усього мало місце 4 хвилі наступу силовиків: о 19:50, 21:15, 00:00 та 04:30. Близько 00:00 бійці спецпідрозділу СБУ «Альфа» підпалили Будинок Профспілок.
Хмельничанка пенсіонерка Любов Габрух, «мама Майдану», котра півтора місяця провела на Майдані в Києві, стала свідком штурму «Беркутом» Жовтневого палацу 18 лютого 2014 року, коли мирний наступ перейшов у криваве протистояння. Ось фрагмент її спогаду (зі скороченнями) з книги Володимира Лукіянчука «Листопаду кривавого слід» («Медобори-2006», 2015): «Люди пішли під Верховну Раду з мирною демонстрацією. Мали приймати постанову про зміни до Конституції. Вранці, у вівторок, всі хлопці позбиралися і пішли туди. А ми – дві жінки і чоловік, черговий, залишилися в «Жовтневому». … Ми помили поли, наготували багато канапок… Минуло чимало часу. Їх немає і немає, тут вже одні прибігають, кажуть, що заворушка там, що почали битись. Ну, ми помолились за них, звісно ж, знову переживаємо, що там і як. Пройшла ще година – це було десь в 12 годин. Потім пройшла ще година-друга, почали хлопці по одному прибігати. Один прибіг і каже, що атакує «Беркут»…А потім прибігають і кричать: «Всі звільніть приміщення! Бо «Беркут» йде на «Жовтневий» … І наш сотник прибіг і кричить: залишайте все, виходьте з приміщення, бо «Беркут» вже на першому поверсі. Я і ще пару людей, які прийшли, побігли на вихід. Коли вибігли на вулицю, я собі подумала, що це ж дитячі там всі документи, речі, це ж там, може, є секретне, я ж не знаю. Думаю, ні, таки вернуся. А сотник стоїть і всіх відправляє. Я кажу до нього, що нікуди не піду. А він: «Це наказ, пані Люба, ви не маєте права залишитися тут!». Я кажу: «Я ніяких наказів не виконую». Розвернулася і пішла назад. І зайшла в той «Жовтневий» назад одна-єдина. А там вже дикий гул, летять – «Беркут» написано. … Чоловік 300, бо це ж п`ять поверхів. Вони побігли і почали кругом шукати людей, які там ховалися… На одному з поверхів я побачила молодого хлопчину дуже маленького зросту. Вони його там знайшли, витягнули, почали дуже бити. Я кричу, прикриваючи собою: «Хлопці, ну що ж ви робите? Подивіться, яке ж воно мале, це ж ще дитина» А вони кричать: «А он в нас бросал «коктейлями Молотова»! Что ты, баба жалеешь». Й на мене кричали й називали різними словами…Мене не чіпали… Ці нелюди витрясали з сумок, які були в приміщенні, все, що тільки можна було, паспорти, рвали, а гроші, які знаходили, собі в карман складали… Того хлопчину вони забрали з собою, хоч я просила, щоб його не чіпали. І я сіла й сиджу, а вже перша година ночі, а я сиджу й дивлюся на все те, що ці наробили… Знаю, що там тих хлопців б`ють, тут все чути. До п`ятої години я витримала там, перебуваючи з ними. В п`ять годин привезли пораненого беркутівця і вийшов лікар наш подивитися на нього. … Я підходжу до цього лікаря і кажу: «…Дайте мені білий халат і я якось піду. Може, там вже наших добивають, бо я бачу, що їх все менше й менше». Він мене вдягає в білий медичний халат, дає мені на голову каску, дає мені сумочку і я йду на Майдан. Туди – між них, між людей, де горить. З самого верху і до половини я дійшла. …Там було йти неможливо. Там був вогонь. Я не могла далі піти. Я йшла і плакала за цих дітей. Це ж мої діти, бо я їх годувала. Я дійшла до половини і побачила, що нічого не вийде. Тоді повертаюся назад і підходжу до них, до кожного, і кричу: «Хлопці, що ж ви робите? Подивіться, їх залишилася купка, кого ви б`єте, як ви завтра будете дивитися в очі своїм мамам, як ви будете дивитися в очі своїм сестрам, дітям. Ви ж б`єте своїх. Це ж не Афганістан». Я йшла вздовж, кричала, аж захрипла: «Хлопці, кидайте це все, йдіть додому. Вас же проклянуть». Один-єдиний сказав: «Что ты, старая, раскричалась?! Закрой рот. Они - фашисты, они бросали в нас коктейли Молотова». І так цілу ніч вони там мародерствували…».
Від 20:00 18 лютого до 00:30 19 лютого на Майдані під час штурму загинули або ж отримали смертельні поранення 15 протестувальників. Ще двоє вбито «тітушками» на перехресті вулиць Великої Житомирської та Володимирської. Майданівці також були змушені використовувати вогнепальну зброю. 18 лютого і в ніч на 19 лютого було вбито 9 силовиків.
У Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Рівному активісти захоплюють ОДА, управління МВС, СБУ, Прокуратуру тощо. У Львові ці події відомі як «Ніч гніву».
За інформацією Музею історії міста Хмельницького