3 грудня відзначаємо 302 роки від дня народження Григорія Сковороди – видатного українського філософа, богослова, поета, педагога.

Мислитель і гуманіст жив три століття тому. Був освіченим і талановитим, проте не шукав слави, кар’єри чи багатства, не поступався цінностями заради вигоди. Вів аскетичний спосіб життя, міркував і писав про пізнання, життя в гармонії, суспільно корисну працю. Сковороді вдалося сформулювати ідеї та створити тексти, що захоплюють серця й розуми людей, які живуть через століття після нього. Григорія Савича без перебільшення можна назвати національним філософом – для поколінь українців він залишається цікавим, актуальним і навіть близьким. Григорій Сковорода народився 22 листопада (3 грудня) 1722 року у містечку Чорнухи Лубенського полку на сучасній Полтавщині. Його батько був козаком, який у мирний час тримав шинок та продавав вино. У Чорнухах Сковорода здобув початкову освіту в місцевого дяка. Після цього у 1734 році стає студентом Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами близько десяти років.

Г. Сковорода охоче навчався в академії і, завдяки своїм здібностям, робив великі успіхи в науках. В академії він здобув ґрунтовні знання з мов – грецької, латинської, польської, староєврейської, німецької. Це дало йому можливість читати в оригіналі твори античних філософів, поетів, а також книги мислителів, письменників, учених епохи Відродження і нового часу, що були в академічній бібліотеці.

Зі своїм обдаруванням і здібностями Сковорода міг би зробити блискучу духовну кар'єру, але вона його зовсім не приваблювала. Він не хотів іти в ченці, збільшувати ряди церковників, до яких завжди мав велику відразу. Тому Григорій Савич залишає академію, не закінчивши її повного курсу, і в січні 1754 р. за рекомендацією митрополита Т. Щербацького стає в с. Ковраї домашнім учителем у поміщика Степана Томари, навчаючи та виховуючи його сина Василя.

В коврайський період починається поетична творчість Сковороди. Десь 1757-1758 рр. він пише знаменитий вірш «De libertate», в якому оспівує героїчних борців за народну волю.

У 1759 році Сковорода переїздить до Харкова, де в 1759-1760 навчальному році викладає в місцевому колегіумі поетику. В колегіумі про Сковороду йшла слава як про талановитого поета, відомого вченого і оратора. Тому після закінчення навчального року єпископ намагався схилити його до чернецтва, але Сковорода відмовився. Відчувши незадоволення єпископа, Г. С. Сковорода залишив колегіум і поселився в одного з своїх приятелів на околиці Білгорода (с. Стариці).

Через рік йог знову запрошують на педагогічну роботу в Харківський колегіум. Цьому значною мірою сприяла його зустріч там з небожем свого знайомого, учнем колегіуму Михайлом Ковалинським, що потім став його другом і біографом. Заради свого вихованця Г. Сковорода погодився викладати в колегіумі синтаксис і грецьку мову.

З приходом на посаду нового білгородського єпископа посилюється вороже ставлення до Сковороди з боку чернецтва і деяких викладачів колегіуму. Тому після закінчення 1763/1764 навчального року Григорій Савич змушений був залишити колегіум. Влітку 1764 року він разом з М. Ковалинським поїхав до Києва, де був йому наставником та «истолкователем истории места, нравов и древних обычаев».

Після недовгого перебування в Києві Сковорода повернувся на Слобожанщину. У ці роки він жив переважно в Харкові у своїх друзів та знайомих. З листів 1765/1766 року видно що Сковорода віддався філософським роздумам про людину, і її духовний світ. Його найбільше цікавило те, що стосується винятково вдосконалення душі.

Обдумуючи філософські проблеми і форми їх розкриття, Сковорода в цей час пише чимало художніх творів.

В 1768 році, коли при Харківському колегіумі були відкриті додаткові класи для дітей дворян, губернатор Є. Щербинін запросив Сковороду викладати тут катехизис і Григорій Савич погодився.

Зміст і форма лекцій Сковороди викликала занепокоєння начальства колегіуму. В 1769 р. Сковорода остаточно залишає Харківський колегіум і вже більше не займає жодної офіційної посади.

З цього часу і до самої смерті Сковорода-мандрівний філософ, народний вчитель-просвітитель. У сірій селянській свиті, з торбиною за плечима, з палицею і книгою в руці він пішки мандрував від села до села. У 1770 році Сковорода їздив до Києва, де пробув близько трьох місяців, живучи у Китаївській пустині (під Києвом), ігуменом якої був його родич І. Звіряка. 1771 -1772 роки філософ провів здебільшого в місті Острозьку. Протягом весни 1772 року він створив чотири діалоги. Вже у цих творах були сформульовані й обґрунтовані головні засади світогляду українського мислителя.

Про подальші події життя філософа можна говорити переважно на основі листування, розповідей самого Сковороди та його знайомих. Взимку 1773 року він живе у Бабаях під Харковом. Тут же він завершує деякі свої твори, розпочаті у минулому році, веде бесіди, розвиває свої філософськи погляди. В першій половині 1774 року, живучи в Бабаях, Сковорода, написав ще п`ятнадцять байок. Вони склали збірку «Басні харьковскія», яку автор подарував своєму другові П. Панкову.

У жовтні 1782 року Сковорода мешкав уже в Гусинці, але почував себе трохи втомленим від довгої подорожі, на яку пішов майже рік. Живучи у 1783 році у Бурлуці і Бабаях, Сковорода створює діалог «Брань архістратіга Міхаїла со Сатаною о сьом : легко быть благим», в якому різко викриває найбільше зло тогочасного суспільства-«среблолюбіє», прагнення багатства. У 1788-1789 рр. Сковородва перебуває у Гусинці, а потім у Бурлуці. В цей період він наполегливо працює над останнім твором – «Діалог. Имя ему – Потоп зміин», в якому остаточно утверджує свою концепцію «двох натур» та вчення про три світи.

У 1790 році він живе у Бурлуці і перекладає «Книжечку Плутархову о спокойствіи души», яку дарує Я. Донцю-Захаржевському. Восени 1790 року філософ перебрався в с. Іванівку, що належала його приятелю А. І. Ковалевському. Тут він складає реєстр своїх творів як оригінальних, так і перекладних, і 26 вересня 1790 р. надсилає з листом Ковалинському.

У наступні два роки (1791 – 1792) Сковорода знову живе в Гусинці. Тут він пише лист-присвяту до «Потопу зміиного», адресовану М. Ковалинському. Хворіє, скаржиться на старечу неміч. Відчуваючи вагу літ і наближення кінця, Григорій Савич вирішив улітку 1794 року відвідати свого друга і учня М. Ковалинського, який залишив Петербург і жив тепер у селі Хотетові (Орловщина), де пробув місяць. Ковалинський просив його залишитись, але він не погодився і вирішив повернутися в Україну.

Переборюючи втому і хвороби, Сковорода прибув в село Іванівку. Тут 9 листопада 1794 року і скінчив свій життєвий шлях. «Перед кончиною завещал предать его погребению на возвышенном месте близ рощи и гумна и следующую, сделанную им себе надпись написать:

«Мір ловил меня, но не поймал».

Цей афоризм узагальнює зміст і характер незвичайного життя Сковороди. «Метою цього життя, - пише акад. Д. І. Багалій, - було не віддалення, не відірваність від життя та вищих людських інтересів, а, навпаки, активна напружена робота мозку та чуття над виробленням нових форм людського існування на ґрунті істини, правди та щастя людського».

З цікавих фактів про Г. Сковороду. Філософ знав щонайменше сім мов: латину, старогрецьку, староєврейську, польську, німецьку, італійську та угорську. А також умів грати на шести музичних інструментах: скрипці, флейті, бандурі, органі, гуслях і цитрі. Філософ не був лояльним до церковної та світської ієрархії, відкидав будь-який примус, не любив церковних ритуалів, віддаючи перевагу особистій духовній свободі.

Григорій Савич Сковорода увійшов в історію духовної культури нашої країни як прогресивний самобутній філософ та визначний письменник, котрий підсумував кращі досягнення української культури другої половини ХVIII ст.

Заслуги Сковороди як філософа і письменника в тому, що він порушував важливі соціальні проблеми, проклав шлях прогресивним ідейним течіям свого часу. Його глибокий гуманізм і демократизм, щире вболівання за долю трудящої людини, ненависть до деспотизну і гноблення, обстоювання ним свободи і соціальної справедливості знайшли продовження у творчості багатьох письменників наступних поколінь. У його поетичних і філософських творах зустрічаємо чимало релігійних образів і картин, яким він надавав нового звучання, нового змісту. Прогресивні ідеї Сковороди не втратили свого значення і сьогодні, зокрема ідеї про боротьбу між добром і злом.

«Сковородинство» було також надзвичайно важливим складником українського національного Відродження початку XX століття. Українське «необароко» 1920-х років було інспіроване значною мірою саме ідеями Сковороди.

Нині в Україні діє Меморіальний музей Григорія Сковороди, що розташований у будинку колишнього колегіуму у Переяславі Бориспільського району Київської області, де у 1750—1751 рр. Сковорода читав лекції з поетики.

6 травня 2022 року під дах музею влучила російська ракета, виникла пожежа. Вигоріло 280 квадратних метрів, втім зовнішні стіни будівлі уціліли. Попри значні руйнування будівлі, реставратори вважають, що будівлю можна відбудувати.

До речі, у 1991 році в місті Хмельницькому з`явилася вулиця імені Григорія Сковороди, а 2 жовтня 2009 року в нашому обласному центрі відбулося урочисте відкриття пам'ятника – погруддя видатного філософа, приурочене до відзначення десятиліття з дня заснування Хмельницького інституту соціальних технологій університету «Україна» та п'ятнадцятиліття Подільського товариства імені Григорія Сковороди. Розташований пам’ятник на території Хмельницького інституту соціальних технологій університету «Україна» за адресою: вулиця Ярослава Мудрого.

Пам'ятник Григорію Сковороді виконаний з білого каменю і сягає близько двох з половиною метрів. Погруддя мислителя стоїть на високому колоноподібному постаменті, а біля його підніжжя лежать Біблія, книга Платона, Азбука та ліра.

5 липня 2011 року біля інституту відкрили сквер, який також назвали на честь філософа.

А в грудні 2022 року в музеї історії міста Хмельницького відбулася презентація авторського мистецького спецпроєкту подільської письменниці, журналістки Ніни Качеровської до ювілею Григорія Сковороди «300 років – 30 кроків». Ніна Качеровська стала автором 30 відеороликів, присвячених різним аспектам долі, творчої особистості та філософських поглядів Григорія Сковороди. Тридцять – число символічне, адже тридцять пісень із збірки «Сад Божественних пісень» і тридцять байок авторства Григорія Сковороди ще й нині надихають пошановувачів художнього слова. Тридцять кроків – тридцять папок з матеріалом – тридцять відеофільмів на вшанування пам`яті про видатного українця. До створення відеороликів долучилися десятки земляків: викладачі шкіл та вишів, бібліотекарі, учні, студенти, поети та письменники… Відеоролики цього спецпроєкту можна переглянути на ютуб-каналі управління культури і туризму Хмельницької міської ради.

За матеріалами Музею історії міста Хмельницького