Народився Віталій Лоза у Хмельницькому, в багатодітній родині Аделі та Станіслава Лози. Закінчив ЗОШ № 7, здобув професію товарознавця у торгово-економічному інституті, студент II курсу ХНУ. Закінчив дитячу музичну школу імені Миколи Мозгового № 1 по класу баяну і домбри. Був радий, що на війні зустрівся з українським співаком Святославом Вакарчуком.

Віталій Лоза – українець, Воїн. Він мав загострене почуття справедливості. Хотів, щоб люди жили в добрі, були забезпечені і були споріднені духовною єдністю. І коли ворог прийшов на його землю, він не задумуючи пішов до військкомату.  Пройшов комісію і указом Президента України №69/2022 був призваний до Збройних Сил України по мобілізації. Військові навчання проходив на Яворівському полігоні, що у селі Старичі Яворівського району Львівської області, а далі на Схід.

Віталій почав службу радіотелефоністом-лінійним наглядачем відділення управління взводу управління командира батареї 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону бригадної артилерійської групи військової частини А0989  на Донеччині.

Почувався на війні органічно, відчув свою силу, розуміючи, що захищає інших, свою країну. «Дуже любив справедливість, хотів, щоб усе було правильно, усе на своїх місцях, щоб кругом було добре, усі були щасливі, задоволені, мали спокій, робочі місця, гарні зарплати і був нормальний рівень життя. І коли у когось чогось не було, він був не згідний, завжди хотів боротися за справедливість. Тому і пішов добровольцем з першого дня на війну, хотів проявити себе на користь суспільства. Це добра, гарна, порядна людина », – розповідає його друг Віктор Кравець, який теж військовий і захищає Україну.

26 липня у своїй останній розмові з матір’ю сказав: «Усе добре! Я задоволений!».

Війна змінила його, загартувала. З тонкого психолога зробила мужнього, зрілого, підготовленого, стального воїна. «Я можу бути м’яким і твердим, як сталь», – відгукувався про себе.

27 липня 22 року Віталій ще розмовляв із другом, говорив, що збирається в дорогу – йде на завдання, що всім задоволений. Не знав, що та дорога 28.07 біля населеного пункту Невельське Покровського району на Донеччині при виконанні бойового завдання стане  вічною… Він залишився вірний військовій присязі у бою за нашу Батьківщину, виявивши стійкість і мужність. Його доброта, готовність прийти на допомогу, відповідальність стали пам'яттю у серцях рідних і друзів.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.