Купа Дмитро Михайлович

Купа Дмитро Михайлович

Дмитро Михайлович Купа народився 1 січня 1985 року в українській працьовитій родині Михайла та Зінаїди Купів. Закінчив ЗОШ № 20. ХНУ був для нього меккою знань на механічному факультеті. Природні здібності в поєднанні із знаннями дали свій результат – його брали на роботу в СТО і не відпускали ще з студентської лави. Машини, побутова техніка, електрика – це те, де системно працювала його інженерна думка і майстровиті руки. У 2018 році закінчив Європейську Академію охорони у Польщі.

Дмитро Купа став на захист України ще з 2015 року і продовжив боронити у 22-му. Він був небагатослівний, хоч і вмів дотепно жартувати, мав сталеву силу волі і героїчність.  Системно готував себе до спротиву, працював фізично над собою: щоденний біг у своєму улюбленому селі Олешин гартував його, вклавшись у часовий норматив добавляв навантаження у наплічник і знову тренувався, ще й звітував матері, що скоро в мене буде все відповідно нормативів і я піду в АТО захищати Україну. Він рідко був у відпустці за всі роки війни, навіть після контузії, недолікувавшись, знову поїхав на фронт, бо там побратими, і вони потребують допомоги. Воював у складі 79 десантно-штурмової бригади. Ремонт військового обладнання, вдосконалення функціональності – це було його: він очима сканував техніку і розумів, де проблеми і як їх треба вирішувати. Мав конструкторське мислення і високу відповідальність. Він практично не бачив сина, хоч і був присутній при його появі у цей, не завжди затишний світ. На третій день після його народження знову поїхав на фронт, там його потребували. Він настільки спішив здобувати волю України, що не лишав своїх побратимів на передовій навіть, коли був важко хворий.

Війна 2022 року застала його вдома. Був незадоволений, що його можливості військкомат не використовує сповна, тримає на тилових роботах, говорив: «Я хочу на передову, я там більше потрібний, а не в тилу». Дмитро пішов добровільно як тоді, так і тепер, в 22-му, бо не міг по-іншому.  А ще він з 9 років був у вирі революційних подій разом з батьком: Помаранчевий Майдан, революція Гідності, охоронець Майдану.

Зі своєю дружиною Анастасією вони побрались в 2014 році. Були дуже органічні в парі. Розуміли і доповнювали  одне одного. Народили сина Ростислава. Мріяли про закінчення війни, будували плани… Дмитро дуже любив свою сім’ю, намагався зробити їх життя комфортним та безпечним. Часто говорив рідним, що він фартовий, щоб не переживали за нього. Він ще з дитинства, попадаючи у важкі життєві ситуації, виходив з них ще міцніший, але у Мар’їнці фортуна несподівано недогледіла Дмитрової долі. 11 серпня 22-го він пішов біля села Новомайорське у бою до Небесного Легіону.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.

Дорогі хмельничани! Схилімо голови і вшануймо світлу пам'ять та героїчний подвиг воїнів, що загинули на полі бою. Згадаймо мирних громадян та дітей, життя яких обірвала збройна агресія російської федерації проти України. Загальнонаціональна хвилина мовчання... Слава Україні! Героям Слава!