Народився 2 лютого 1991 року в місті Верхньодніпровськ Дніпропетровської області. Після закінчення школи навчався у професійно-технічному училищі № 80 та отримав диплом за спеціальністю «тракторист-машиніст с/г виробництва, водій категорій В, С, слюсар-ремонтник».

Михайло Володимирович Василенко – сержант, командир міномета 1-го батальйону оперативного призначення окремого загону спеціального призначення «Азов» 12-ї бригади оперативного призначення імені Дмитра Вишневецького Східного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України. Свою військову дорогу почав ще у 2010-2011 роках, був призваний до Збройних Сил України. З серпня 2016 до травня 2018 року служив за контрактом у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді Високомобільних десантних військ ЗСУ. У 2019 році знову заключив контракт, проходив службу у окремому загоні спеціального призначення «Азов» військової частини 3057 НГУ.

Михайло брав участь у антитерористичній операції, був учасником бойових дій у містах Попасна та Щастя, пізніше воював ООС на Сході України. Учасник боїв за місто Авдіївка Донецької області. Мав позивний «Миня».

Михайлові подобалась військова служба ще з тих пір як служив строкову службу у в/ч «Десна», він навіть мріяв про вищу військову освіту. Дуже радів, що після декількох контрактів попав у «Азов» і бачив себе тільки там у подальшій службі. У нього була одна позиція: «Я – Воїн! Я буду стояти за свою країну до свого останнього дня» і в «Азові» він бачив таких самих хлопців як він, які жили своєю службою і безкорисливою любов’ю до Вітчизни. Своїй дружині Інні Володимирівні ніколи не розповідав про важкі і небезпечні будні війни. В нього завше було все добре і що робота залишається на роботі, а зараз сім’я. «Він був дуже сильним і відважним Воїном. А вдома був добрим, уважним і люблячим батьком і чоловіком»,- розповідає дружина.

Вони жили родиною у місті Маріуполі. Всі вихідні проводили разом з сином Давидом гуляючи всюди, а у кожну відпустку намагались поїхати сім’єю на море, та ще щоб там навіть зв’язку не було, побути тільки разом. Молоді, красиві, завзяті, пов’язані добротою і любов’ю мріяли про донечку Злату і коли дізнались про вагітність були неймовірно до сліз щасливі. Та щастя, то як птах у небі, злетіло і сховалось за горизонтом…

24 лютого 2022 року родина прокинулась від страшних вибухів. Інна була у Маріуполі, а Михайло на навчанні у Золочеві, проходив курс ПР2. Чоловік телефонував дружині, заспокоював щоб не боялась, хоч відчутно було по голосу, що переживав за рідних, попередив куди треба бігти в укриття. 25 лютого він уже був у Маріуполі, привіз рідним теплі ковдри, якусь їжу і цілий пакет вітамінів для вагітних. Ці вітаміни виручали - стали сніданком, обідом і вечерею для Інни. Та їхнє сховище загорілось від бомбувань і вони змушені були втікати далі, зв’язок з чоловіком перервався. Інна розшукувала його, розпитувала азовців, які повідомили їй, що з Михайлом все добре. Він навіть 22 березня через хлопців передав кульок із смаколиками для сина. Вони були у Маріуполі з першого дня повномасштабної війни і виїхали тільки 20 квітня дивом гуманітарним коридором до Запоріжжя. Вагітна Інна з малим сплячим синочком Давидом на руках була настільки сильна, що навіть ворог на фільтраційному пункті не смів її зачепити. Після виїзду з Маріуполя Інна дізналась, що чоловік віддав життя за Україну 24 березня 22-го під час виконання бойового завдання у місті Маріуполі.

Указом Президента України № 202/2022 від 2 квітня Михайло Володимирович Василенко нагороджений орденом «За мужність» III ступеня «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, зразкове виконання службового обов’язку».

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.