Народився Олександр Борбуцький 23 липня 2000 року в родині Олени Вікторівни і Василя Богдановича у місті Хмельницькому. Навчався у Хмельницькому колегіумі імені Козубняка і НВК № 10. У Хмельницькому професійному ліцеї здобув професію «Кухар; кулінар борошняних виробів». У 2018 році вступив в ХНУ на спеціальність «Середня освіта: фізична культура, здоров’я людини». У 2020році був призваний на строкову військову службу.

Олександр Борбуцький - старший кулеметник (бронеавтомобіля) 2 відділення 1 взводу оперативного призначення (на бронеавтомобілях) 2 батальйону оперативного призначення військової частини 3028 Західного оперативно-територіального об’єднання Національної гвардії України, старший солдат, кандидат у майстри спорту України. Кілька років тому був призваний на строкову військову службу, по закінченню підписав контракт і продовжив служити далі.

«Спершу він був під Києвом. Тоді перебував у лавах НГ, а далі закінчив медичні курси і попросився на передову», - розповідає його тренер Аркадій Дубілевич. - «Саша займався у нього з шести років. Був дуже перспективним спортсменом і гарною людиною».

«Є такі люди, які випромінюють щастя і радість. Саша був таким. З ним було добре і легко. Він був як ясне сонечко. Про нього ніколи не можна було сказати погане слово», - так про Олександра з любов’ю, шаною і повагою відгукуються багаточисленні друзі.

Він мріяв, йшов до своєї мети попри втому, небезпеку, тривогу, шалені обстріли і бажання швидше перемогти ненаситного ворога. «Головне, щоб ми всі повернулися додому живі», - написав Саша у останньому повідомлені своєму другу Максиму.

Доля розпорядилась по іншому, не здійснила його мрії. Олександр пішов 19 вересня 2022 року в районі населеного пункту Білогорівка на Луганщині під час виконання бойового завдання до Небесного Легіону разом з своїм найкращим духовним побратимом Семеном.

Йому було 22 і залишилось навічно 22 роки. З братом Андрієм вони зростали у дружній українській родині. Їх виховувала тихою любов’ю мати Олена Вікторівна, а бабуся Людмила Анатоліївна мудрістю і мовчазною згодою. Їхній дідусь Віктор Леонідович був військовий артилерист. Мав великий досвід військової служби. Дідусь привчив онуків до спорту, дисципліни, пояснював, що головне не сила, а виховання і здоров’я. Віктор Леонідович відвів хлопців у Хмельницький обласний центр фізичного виховання на відділення вільної боротьби ще у 6 років і з тих пір 12 років вони жили, росли, розвивались відповідно режиму, у строгості і порядку. Брати привчились бути відповідальними один за одного, дружними, шанувати родину, берегти вільний час, якнайбільше здобути практичних знань у цьому житті. Саша любив готовити різні страви, особливо смачні були пироги, мабуть успадкував це від своєї прабабусі Людмили Володимирівни, але військова справа перемогла.

Указом Президента України Олександр Борбуцький нагороджений орденом «За мужність» III ступеня ««За особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові».

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади»