Народився Леонід Денисович Смолінський 16 грудня 1964 року. Закінчив у 1982 році Летичівську середню школу №2. Після успішного закінчення військового училища в 1986 році був направлений на службу в групу радянських військ у Німецьку Демократичну Республіку на посаду командира загону. 1991 року, після виведення радянських військ із Німеччини, звільнився з армії у званні капітана.

З першого дня Революції Гідності Леонід Денисович був на Майдані, а з початком війни поїхав воювати на Схід. Був добровольцем у батальйоні територіальної оборони «Дніпро-1», добровольчий український корпус «Правий сектор», позаяк медики не дали йому путівки до Збройних сил під час медкомісії у військкоматі. Це був досвідчений вояк, відповідальний та навчений.

Честь офіцера, 1986 року закінчив Костромське вище командне училище хімічного захисту, і біль за молодих хлопців, яким Леонід Денисович годився у батьки, перемогли: капітан Смолінський став на захист України.

«З Леонідом служили з самого початку, зустрівшись із ним у Дніпропетровську на тренувальній базі. У нас була п’ятірка: четверо з Нетішина і Льоня з Хмельницького. Він, по званню найстарший, був як наставник, опікував нас, – згадував бойовий товариш Смолінського Максим. – Брали участь у неймовірних операціях. Армійців туди не посилали... Льоня про нас турбувався: берці намагався діставати та інші речі через польську громаду. Наша штурмова група налічувала близько двадцяти осіб, вижило лише п’ятеро».

Нетішинцям пощастило: за день до трагедії їх відпустили додому. А 12 серпня бійці спецпідрозділу «Дніпро-1» потрапили у засідку. Леонід був в автобусі з іншими бійцями, який розстріляли, коли вони їхали на завдання, терористи в селі Мар’їнка на Донеччині. Озброєні кулеметами й автоматами, бійці їхали на блокпост, який українські війська відбили в терористів. Розвідка не виявила противника, але… З п’ятнадцяти загинуло дванадцять, трьох поранених вороги забрали в полон. Потім терористи забрали і загиблих, вимагали викуп. Перемовини були важкими, й терористи здалися лише на обмін полоненого «Правим сектором» російського підполковника.

Леонід у вільну годину завжди телефонував матері і розвіював її тривогу. І коли через кілька днів після останньої зустрічі пролунав дзвінок, жінка зраділа: «Льонічко, це ти? Тебе погано чути…». Але на тому боці зв’язку безжально-металевий голос відповів: «Это не Лёнечка. Ваш сын убит…». Що далі їй говорив сепаратист, Неоніла Казимирівна вже не чула: світ потемнів у її очах… Потім згадала, що перед від’їздом Леонід, наче сам не свій, не взяв із собою ключів, а залишив їх матері. Знітився і каже: «Нехай будуть вдома, віддасиш, кому буде треба…».

Згідно з рішенням п’ятої сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 року Леоніда Смолінського нагороджено Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага». Відзначений «Бойовим Хрестом Корпусу».

Рішенням дев’ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за проявлену мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Леоніду Смолінському присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».