Батьківщина! Україна! Для кожного українця вона починається по-різному: подвір’ям дитинства, спогадами лагідних материнських рук, сходом сонця, сяянням зірок. У кожної людини своя Батьківщина, і кожен має право любити і пишатися нею.

Народився Максим Кондратюк 24 липня 1993 року у Красилові. Навчаючись у старших класах загальноосвітньої школи №7 м. Хмельницького, Максим часто задумувався над питанням: у чому сенс життя? Він міг годинами сидіти, ламаючи голову, і шукати відповіді. І зрозумів: сенс життя в тому, щоб не змарнувати життя. Сенс життя в тому, щоб його смакувати, щохвилини, щосекунди, незважаючи ні на що…

На березі Дубівського ставка, що на околиці міста Хмельницького, сидить молодий чоловік, дивиться у далечінь, що міниться у блакитному мареві. Тихо наспівуючи «Ніч яка місячна, зоряна, ясная», юнак підводиться і повільно рушає додому. До дружини і маленької донечки. Так! Він вирішив і вважає, що вибір його правильний. Бути воїном!

…Зараз він дивиться з портрета широко розкритими світлими очима, посміхається до всіх і ніби каже: «Я живий! Друзі, ось я тут, поруч з вами!». Максим ніколи не вважав себе героєм. Просто робив те, що потрібно в певний момент, не роздумуючи, віддавав себе почесній справі. Подвиг – це завжди життєвий вибір. Що штовхає людину на такий вчинок? Перш за все, небайдужість, бажання допомогти, навіть ціною власного життя. На таке здатні тільки благородні, самозречені натури з високим почуттям обов'язку перед сім’єю, батьками, друзями, Батьківщиною.

Максим любив мріяти і в мріях бачив, що захищає Україну. І ще більше завзяття світилося в очах хлопця, ще довше займався фізкультурою: бігав, грав у футбол, до знемоги займався на волейбольному майданчику. А уроки «Захисту Вітчизни» були для нього найкращими. Краще за всіх хлопців вмів розібрати і скласти автомат, влучніше за всіх стріляв із гвинтівки. На випускному вечорі Максим вразив усіх, бо найкраще танцював. Йому довго аплодували, і не одна дівчина мріяла мати його за партнера у танцях.

Коли не вийшло навчатися в академії прикордонних військ, пішов в армію на строкову службу за контрактом з надією залишитися там.

З 2014 року Максим неодноразово брав участь у бойових діях на Сході України.

Часто приходив до школи. Під час останньої зустрічі з класним керівником сказав: «Я знову піду на Схід, піду захищати свою країну, свою родину. Хочу, щоб донечка зростала у вільній, мирній країні. Серце стискається від болю, але я знаю, що мушу, бо собі не пробачу, якщо у важку хвилину не допоможу країні, де народився та виріс, де навчався всьому».

Максим з майбутньою дружиною Настею познайомився у 2015 році в той час, коли служив у Збройних силах України. У родині, як і належить, був добрим батьком, серйозним, уважним. Про те, що народиться друга донечка, довідався в черговий приїзд додому з фронту. Дуже зрадів цій новині. Цілий день ходив щасливий і утвердився в думці: «Піду знову на Схід. Побратими чекають…».

10 вересня 2019 року старший сержант Кондратюк Максим Володимирович під час виконання бойового завдання в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил отримав численні осколкові поранення, несумісні з життям…

«Пам'ять про Максима – це наш біль і наша гордість за те, що мали честь жити з ним в одному місті, вчитися в одній школі, в одному класі, сидіти за однією партою», – згадує однокласниця Юлія. Максим Кондратюк – справжній воїн, який у важкий для всієї країни час, не роздумуючи і усвідомлюючи відповідальність перед Батьківщиною і родиною, віддав своє молоде життя за єдину та незалежну Україну.

За сумлінне виконання службових обов’язків нагороджений почесним нагрудним знаком «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня.

Указом Президента України №846/2019 від 14 листопада 2019 р. «за особисту мужність і самовідданість, виявлені під час виконання бойових дій та при виконанні службового обов’язку», нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня

Рішенням тридцять третьої сесії Хмельницької міської ради від 26 вересня 2019 року за видатні заслуги перед народом України та територіальною громадою міста Хмельницького Максиму Кондратюку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».