Збройні Сили України – це сила, це титанічна праця, це честь і гордість України.

ЗСУ… Ці три літери знає весь світ, але за ними взірець мужності, відваги, незламності духу, самовідданості та віри в рідну Україну і її майбутнє.

Вірив у свою державу, її перемогу над ненависним ворогом офіцер Олег Степанович Штифлюк – пішов добровольцем захищати свою країну, свою родину.

З перших днів повномасштабної війни записався у військовому комісаріаті у лави ЗСУ, а поки оформлялись документи їздив по місту, будував барикади у тривожному Хмельницькому, облаштовував сховища, допомагав, підставляв плече, де було необхідно. 

Після призову попав у 68 бригаду єгерсько-штурмової піхоти, спеціалізація – бойові дії у лісових і лісостепових зонах. На першій лінії оборони у Курахові Донецької області був командиром роти. Відчував у собі чоловічу силу, офіцерську честь, знання справи, вміння приймати рішення відповідно до обставин, дбав про своїх підлеглих, шкодував, що не пішов служити значно раніше. У вільну хвилинку дзвонив, слав смс дружині Діані, дітям, заспокоював, що все добре, що переможемо попри те, що в перші дні війни їм дуже не вистачало зброї, а з ворожої сторони летіло безкінечно, але в українських воїнів був запал здолати ганебного ворога.

Народився Олег Степанович 15 серпня 1976 року, в селі Ставчани Кам’янець-Подільського району. Навчався в школі № 16 міста Кам’янця-Подільського, де жили його батьки, але згодом з мамою переїхав на Далекий Схід, там закінчив школу, був призваний на військову службу, звідки вступив у Вище Військове училище. Після закінчення був направлений для проходження служби у Магадан, але мрією було повернутись в Україну. При першій можливості переїхав в місто Кам’янець-Подільський, отримав громадянство України.

Напередодні складної військової операції 13 травня 2022 року він зателефонував дружині і попередив, що не буде чотири дні на зв’язку щоб не хвилювалась, розпорядився, що вона має зробити дома, що має купити люстру, що друг Михайло її вчепить, що на перспективу треба поміняти машину для родини. Він мріяв, планував… Але…пішов у небеса біля села Богоявленка Донецької області. Все втілила в життя дружина, пані Діана. Він для неї був дороговказом. Вона свято зберігає його образ в серці, звіряє свою душу з його цінностями… 

Олег проживав у місті Хмельницькому з 2012 року, працював у сфері будівництва. У 2014-му в них з Діаною Михайлівною народилась найменшенька донечка Соломія. Багатодітна родина жила затишно і змістовно. Олег любив красоту родинного спілкування, часто сам готував пікантні чоловічі страви, зі смаком сервірував стіл, і ця розкішна вечеря, розмови в колі рідних були для нього затишком в душі, його буттям. Цінував порядність, честь, якість власної праці і якість життя. В його сім’ї панувала свобода, самостійність вибору і вміння бути непретензиційними один до одного. Олег був єдиним цілим із наймолодшою донечкою Соломією, виконував її побажання, забаганки; у вихідні дні всі дитячі вистави в театрі були їхні і все наставляв доньку, що розпочату справу має доводити до завершення. Із старшими Максимом і Дашею був строгіший, радив, що мають вдумливо вибирати свій нетернистий шлях і самостійно торувати дорогу життя. З найстаршою донькою Вікторією були друзями, цінували години їх зустрічей. Вікторія навчається  в університеті у Кам’янець-Подільському. Дружина Діана Михайлівна військова: 20 років служби на посаді медичної сестри. Олег з повагою відносився до її праці, був не тільки чоловіком, а й другом для неї; в них були спільні інтереси, вміли у задоволення проводити дозвілля: чи то збирати гриби, ловити рибу, топити баню, допомагати батькам по господарству. Проводили всі традиційні свята у батьківській хаті. Діти переймали вільний стиль життя батьків. Старші діти Даша і Максим самі вирішили стати військовими, навчаються у Львівській академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, пишаються своїм батьком, горді тим, що є його дітьми. Соломія ще вагається, чи то буде медичною сестрою як мама, чи то військовою як татко, а може акторкою – любить театр. 

В очах і душах української родини Олег Степанович назавжди залишиться авторитетом, чоловіком честі, мужнім, хоробрим воїном і безстрашним захисником України.

Указом Президента України № 541/2022 «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Олега Степановича Штифлюка нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».