Воїн-кулеметник, прикордонник з 14-го… Прийшла Сергію повістка і на другий день, не роздумуючи, пішов воювати. Це справа його честі – захищати свою землю, свою родину. Мав добрі організаторські здібності, ще працюючи в Польщі керував підрозділом з будівництва, планував з дружиною купити там квартиру, мали гарну роботу, вивчили мову. Але життя завше мінливе, непередбачуване і вносить свої корективи…
Україна. 24 лютого 2022 року… Світ запам’ятає цю важку доленосну дату. Але світ запам’ятає і ту потугу, велич українських воїнів, їхню нестримність іти в бій, нищити ворога, який прийшов загарбувати українську землю, руйнувати Україну.
Сергій боронив Україну у 2014-му в якості навідника-оператора бойової машини, коли ворог прийшов зі сходу країни, і у 2022 зібрав речі і поїхав на війну – захищати Україну. «Тут наше повітря», – казав дружині. Був інспектором прикордонної служби 2-ї категорії у Луганському прикордонному загоні. Він один із багатьох прикордонників, які разом зі Збройними силами України, Національною гвардією, правоохоронними органами боронили край в одних окопах, в одних рядах.
«Сергій брав участь у важких боях за Дебальцево, де отримав поранення, був контужений. З початком повномасштабної війни він добровільно прийшов до лав прикордонників і проходив службу на посаді інспектора прикордонної служби. Він був найкращий», – розповів начальник прес-центру Національної академії Державної прикордонної служби імені Богдана Хмельницького Іван Галкін.
Сергій пішов у засвіти… 24 травня 2022 року під час виконання бойового завдання в Щурово, під Лиманом Донецької області.
Народився Сергій 10 червня 1984 року в місті Кривий Ріг, закінчив школу. З 1999 по 2003 рік навчався в Криворізькому технікумі металургійної академії України за спеціальністю «Технік-металург». 2003-2005 роки строкова служба в армії у прикордонних військах.

Він був з тих, хто безстрашний, хто про всіх подбає, захистить, підбадьорить. І все знав, і все умів мобільно вирішувати, і результативно. Був сильний і вольовий, казав рідним, що з моєю допомогою ми переможемо. Не нарікав, що був контужений, важкопоранений…Телефонував рідним. Перед війною домовились з дружиною, що якщо сказав: «Живий», – то все добре. З Юлею в них була неймовірна гармонія. Це був тихий сімейний рай, і в тому раю була любов, взаєморозуміння і взаємоповага. Доньку дружини Єву прийняв за свою кровинку. Взяв доню 1 вересня за руку відвести в перший клас і на все життя зріднився. Все для неї: море, Карпати, забаганки і увесь світ… Любив рибалити і обов’язково з Євою: палатка, професійне рибальське спорядження – все у  нього мало бути як належить. Став рідним сином і Юлиним батькам. Допомагав в усьому, дбав про них. То був неймовірний чоловік...
Кремезний, красивий, уважний і добрий, а ще працьовитий. Усе його життя – важка праця. Працював на славнозвісному найпотужнішому в Україні підприємстві чорної металургії «Криворіжсталь». П’ятнадцять років життя віддав цьому підприємству… Творив себе сам, своєю працею, професіоналізмом, чим викликав до себе шану і повагу колег, оточуючих.

Сергій любив життя і людей, щедрий був, дбав про ближнього і про Україну своїм життям подбав…

Нагороди: «Учасник АТО», травень 2015; нагрудний знак Пошани, травень 2016;

медаль «За оборону рідної держави», серпень 2016; відзнака «Мужність. Честь. Закон», травень 2016.

Указом Президента № 540/2022 Сергій Володимирович Тацький нагороджений орденом III ступеня «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року Сергію Володимировичу Тацькому присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.