Народився Сергій 22 березня 1993 року у Копистині – козацькому селі. Там, за історичними розвідками, поселялись вільні люди, вільні землероби. Народився в День 40 святих – потужним захистом небес. Закінчив школу в рідному селі.

Україна на порозі нової віхи в історії буття нашого народу, ми прагнемо майбутнього. І як ніколи, ми єдині в своєму бажанні Перемоги і Миру. Це бажання неодмінно справдиться, бо ми – на боці світла і правди. Перемога буде за нами – тими, хто ясно бачить свій шлях, любить і воює на стороні добра. І вірить, а віра ламає мури. Вірою кожна людина і кожен народ стверджує себе. «Але хто вірить той чекає, Можливо, все своє життя», – так писав Сергій Мельник у своїй крайній невідіграній пісні «Знайди В Собі», яку він писав, можливо після складного завдання, а можливо після бою… Він бачив світ своїми очима, його так виховали: щирим, добрим, спокійним і з вірою у власні сили. Коли почалася повномасштабна війна, Сергій знаходився на бойовому завданні біля Криму, написав батькові: «Почалося… Все горить».

Душа музиканта і серце воїна – це те, чим жив і в що вірив Сергій. Вірив, що Україна має бути вільною, бо мав право вибору, право вибирати, в якій державі жити. Займався музикою ще з дитинства. Першу гітару йому купила мати Тетяна Анатоліївна. Сергій закривався у своїй кімнаті і вчився, вчився, а в голові бриніли звуки, мелодія, слова. Був наполегливий у своїх бажаннях: писав музику, вірші до пісень. Ставши дорослим, виконував ті пісні із групою «П-25».

Самодостатній, із загостреним почуттям справедливості. Всі свої справи вирішував лагідно і спокійно, дідів онук і характер діда Толіка – розважливий і милосердний. Сам вибрав службу за контрактом у 19 окремій ракетній бригаді «Свята Варвара», уклав контракт. Його любили і поважали побратими. Ніколи не проходив повз, де потрібна була підмога, йшов і допомагав побратимам.
 Війну Сергій вперше відчув у військовому шпиталі, де лікувався. Зустрів там поранених українських захисників, що наближали перемогу і боронили мир на сході України. Був вражений їхніми історіями, боротьбою з окупантами і їх людяністю, яку вони проявляли до нього! Казав: «Бабусю, уявляєш, він без ніг, на інвалідному візку спішить мене перегнати, щоб відчинити мені двері, бо я на милицях…» З того часу і зародилась у нього думка піти служити.

Сергій був дуже домашнім, любив і дорожив своєю родиною. Бабуся Віра була його мудрістю, а дід Толік – надійним другом. З батьком часто розмовляли про Україну, минуле, про книги. Про військову службу говорив дуже мало, не дуже любив розмови на ці теми. А якось увечері признався рідним, що підписав новий контракт і після перериву знову йде служити. Батько розумів сина. Щодня писав йому на фронт:
«Доброго ранку! Гарного дня!» і син відписував: «Доброго ранку!». І ці теплі людські слова знімали напругу і тривогу в їхніх душах. Але вікопомного 17-го березня Сергій відписав батькові: «Доброго ранку!» і доповнив: «І Вам гарного дня!» – перший і останній раз. Усе сталося миттєво. Їхня група постійно переїжджала з місця на місце, виконуючи завдання, і ночували вони завжди в полях. Крайній раз вони поїхали в казарму, привели себе в порядок, займались справами, дзвонили рідним. І прилетіло… ворожа ракета в казарму. Сергій не розгубився, вмів долати страх, згрупувати сили. Витягував побратима за побратимом, не чекав підмоги – рятував. І знову приліт… 18 березня 2022 року…

«З нашої сторони гинуть музиканти і художники, зі сторони мордви – зеки», – каже батько Сергія і тримається мужньо, бо вірив у свого сина, називав його «Графом», коли отримали землю з довговічними деревами і прагнули на ній господарювати. Сивочолий батько гордий своїм сином, сильним і безстрашним. «Мій син зовсім не воєнний чоловік, він – музикант. Жодної агресії, жорстокості чи злоби ніхто від нього не бачив. Навпаки, міг заплатити за бабусю в магазині, якщо їй не вистачало коштів, підтримати добрим словом».

Указом Президента №216/2022 «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі» Сергій Сергійович Мельник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».