Народився Ігор Петрович 13 січня 1972 року в селі Абрикосівка Кам’янець-Подільського району. Навчався в Маківській середній школі, закінчив Балинське
вище професійно-технічне училище за фахом спеціаліст з сільськогосподарської техніки. Працював у Макові, в 1990-1992 роках проходив службу в повітрянодесантних військах у республіці Білорусь.

Він не обирав війну, але обрав бій. Мільйони з нас зробили вибір. Не білий прапор, а синьо-жовтий стяг: не втеча, а зустріч ворога. Опір і боротьба. Нам казали: у вас немає інших варіантів, ніж здатись, але ми стверджуємо: у нас немає інших варіантів, аніж перемогти. Бог і правда на нашому боці, тому Україна Переможе.

Ігор Петрович був сапером, а сапери прокладають дорогу там, де іншим може бути не під силу. «Ми забезпечуємо прохід людям – розміновуємо території, щоб піхота, а також техніка могли далі пересуватися та вести вогонь по противнику. Кожне бойове завдання сапери виконують гідно, професійно, щоб побратими та посестри повернулись додому живими», – розповідають військовослужбовці про свою таку небезпечну роботу.
24 лютого 2022 року українці остаточно втратили ілюзії щодо «братнього» північного народу. Ігор Кузь не задумуючись пішов добровольцем в Територіальну оборону Збройних сил України. Він був сміливим, чесним, розумним та відповідальним чоловіком. Це був справжній чоловік, батько, син – справжній воїн України. Усі любили його: родина за розуміння, турботу і доброту, воїни – за те, що все знав і міг допомогти, не відмовити, все вирішити. За стійкість, безстрашність і відвагу. «Будь-яка зброя чи мінування – це була його «фішка». Як побратим він відмінний, найкращий. Завжди всіх підтримував. Він був спеціаліст з військової справи. І психолог був хороший. Підтримував хлопців, які втрачали віру, всіх нас підтримував», – відгукуються про нього його побратими. Старший бойовий медик Людмила Бардецька каже, що Ігор був найкращим, найсміливішим.
«Всі хлопці за ним тягнулись, всі йшли за ним. Він ніколи і ні на кого не підвищив голос, все доступно терпляче пояснював», – з хвилюванням розповідає його бойова посестра.

Працював у сфері будівництва. Удвох із дружиною Анжелікою народили і виростили двох чудових діток Аріну і Артура. Діти виросли вихованими і відповідальними, хоч зростали біля бабусі. Батьки часто працювали за кордоном і збиралися в родинній хаті на свята. Батько для доньки Аріни приклад у всьому, часто допомагав їй розплутувати життєві ситуації, любив свою красуню неймовірно, підтримував у всьому. «Він навчив нас з братом усьому, що ми знаємо та вміємо. Навчив нас бути людьми. Він був і є для нас прикладом справжнього чоловіка. Більш мудрої людини я не знала у своєму житті», – відгукується про батька Аріна. Син Артур теж воював. Ще з 2014-го в зоні АТО. Ігор переживав за сина, все спорядження купляв з родиною і передавав йому на фронт. Син вижив у страшному пеклі Дебальцеве… Зараз служить у славнозвісній вісімці, належить до когорти сил спеціальних операцій. Мужнього Батька мужній Син. Такі вони українські воїни, українські чоловіки – незнищенні духом, сильні волею. Син стає на місце батька, брат іде за своїм братом. І це Слава і Честь України!

Ігор Петрович з родиною жив у селі Вищі Вовківці Хмельницького району. Їхній будинок був наповнений книгами. Насолода читання… Сотні книг були його героями, поводирями, скарбами, якими він наповнював душу і розум. А ще любив зброю, знав про неї все: технічні характеристики, виробника і вміло міг з нею поводитись. Був мисливцем, але міг застрелити лише лисицю, вважав її «шкодницею», а зайця – ніколи.
Ігор розумівся на різного роду техніці, будівельній справі. Почав будувати власний будинок, більший, ніж є, всі його плани носив у голові. Встиг зробити лишень перший поверх, а далі не судилось… Донька Аріна виношує мрію – закінчити татів будинок, щоб родиною збиратися разом, саджати квіти, тішити батька на небесах…

Герой пішов у вічність 11 травня 2022 року на Ізюмському напрямку в Донецькій області, який постійно зазнавав ракетних обстрілів та авіаударів ворога. Цей рубіж хлопці тримали залізною волею і силою… Визволили від окупантів.

Ігор Петрович Кузь указом Президента України № 580/2022 нагороджений орденом «За мужність» III ступеня «за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.