Народився Микола Вовк 18 грудня 1984 року в скромній українській родині Сергія і Любові Вовк на Старосинявщині, краї, де козацька доблесть принесла славу перемоги під Пилявцями. Закінчив Старосинявську ЗОШ I-III ступенів. У 2002 році поступив в Кам’янець-Подільський військово-інженерний інститут Подільської державної аграрно-технічної академії.

ГУР. Воєнна розвідка – один із важливих інструментів захисту національних інтересів держави. З перших днів війни спецпідрозділи ГУР були у горнилі боїв на Київському напрямі. Діяли як на першій лінії боїв у Бучі, Гостомелі, Ірпені так і у глибокому тилу ворога, знищували його комунікації і штаби. Спецпідрозділ ГУР провів операції по звільненню острова Зміїний, діяв на Харківщині і Південному напрямку. Це лише верхівка їх подвигів…

Микола Сергійович Вовк – Розвідник! Полковник! За цими двома словами велика мужність, професіоналізм, патріотизм, кропітка небезпечна праця і Честь! Честь захищати свою родину, землю, державу і Славу України.

Був надто самостійний, серйозний, відповідальний і вольовий. Їх тільки двох із курсу в інституті відібрали для роботи в Головне розвідувальне управління. Працював у Києві з 2006 року.
Набув колосальний досвід служби: офіцер спецпідрозділу МО – сфера забезпечення безпеки VIP-персон, офіцер забезпечення безпеки Литовського національного елемента фінансового та матеріального забезпечення в Ісламській Республіці Афганістан, начальник групи забезпечення безпеки МО. Його комукативні навички були розвинені за рахунок участі у міжнародних навчаннях, місії НАТО в Афганістані, постійних курсах вдосконалення в різних сферах служби. Перфектно знав англійську мову, мав навички стрибків із парашутом, водіння броньованого та контраварійного автомобіля, навички володіння рукопашним боєм, брав участь у чемпіонатах світу з багатоборства охоронців. Він обрав шлях воїна, шлях людини, яка має сміливість і гідність обирати свободу. Це важкий шлях, тернистий, але він веде вперед, щоб помститися і перемогти лютого ворога. Микола Сергійович не залишав в собі місця для страху чи зневіри. Був задіяний у складних військових операціях, мотивований. Він планував виконання завдання до найменших дрібниць, відточував кожну дію, вміло використовував професіоналізм особового складу. Для нього не існувало слів: «неможливо, не має ресурсів», лише треба виконати, доцільно. Побратими покладались на нього, бачили як він скурпульозно все записує в блокнотик, як вимовчує кожну складну операцію, розуміючи яка ціна свободи, як дорожить кожним воїном.

З перших днів широкомасштабної російсько-української війни Микола Сергійович брав активну участь у боях на Київщині, пройшов Гостомель, Ірпінь, Бучу. Був важко поранений 7 березня 2022 року у бою під селищем Мощун. Лікування давалось важко. Не дочекавшись закінчення періоду реабілітації (руку після наскрізного поранення необхідно було розробляти), повернувся на війну, продовжив свою активну участь у військових операціях на південно-східному напрямку України. Дружину Лілю заспокоював: «Ви на своїй землі. Не треба виїжджати. У нас є можливість повернути те, що у нас забрали». Вірив у перемогу, але розумів, що попереду ще багато роботи.

Свою красуню Лілю зустрів у 2009 році, одружились.
Були дуже органічні в сімейному шлюбі, доповнювали одне одного. Неординарні, сильні особистості, але це не вадило їхнім стосункам. Професійні обов’язки Миколи забирали в нього багато часу, уваги, розлучали з сім’єю на довгий період роботи, і це змушувало подружжя шукати можливості побути разом, не віддалятись, зберігати почуття. Народження первістка Ігоря, а потім Івана для Миколи було неймовірним щастям і він вишукував час на виховання дітей і радість сімейного спілкування. Пишався своїми синами, поважав розумницю дружину і мріяв про донечку. Виріс у багатодітній родині і теж хотів трійко діток. Ліля не перечила йому, мовчки посміхалась його бажанням і народила донечку Анну з блакитними очима як у татка. Він обіцяв собі бувати частіше дома, частіше кохати своїх пташенят, допомагати дружині, яка, окрім виховання діток, успішно вела самостійний бізнез. Війна зруйнувала їх збалансований рай… 5 червня 2022-го, село Пришиб Донецької області. Іванко дивиться у вікно, чекає батька, Ігор старший, все розуміє мовчки, дворічна Анна щебече: «Татако, татко». Ціна свободи…

Це був сучасний молодий чоловік, який спланував усе своє життя, рухався по життю впевнено, розумів чого прагне і як того досягнути. Він постійно працював над собою, багато читав, спеціально зустрічався з різними людьми, слухав їх і відфільтровував те, що йому потрібно і пригодиться в професії і житті. Микола Сергійович не був говіркий, професія тому не сприяла, але легко входив в контакти, незвично вмів жартувати і розряджати обстановку.

Указом Президента Микола Сергійович Вовк нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Нагороджений заохочувальними відзнаками: 
«За відданість воєнній розвідці» ІІ ступеня, «Почесна відзнака»; нагрудними знаками: «Воїн-миротворець», «За досягнення у військовій службі» ІІ ступеня, «Максим Шаповал»; пам’ятною відзнакою «20 років воєнній розвідці України»; 
медалями: 
«10 років сумлінної служби», «За відданість воєнній розвідці» ІІІ ступеня, «За бойові заслуги».

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».