У Хмельницькій школі іконопису «Нікош» відбувся майстер-клас «Ікона на склі олійними фарбами», який проводила викладач школи іконопису Інна Наумова.

Ікона на склі – жанр народного живопису, один із давніх українських народних промислів, що заснований на багатогранних мистецьких традиціях минулих віків, полягає в нанесенні зображення зі зворотної сторони скла. Наприкінці 19 ст. ікона на склі набула особливого поширення в Україні, зокрема на Гуцульщині, згодом – на Покутті, Буковині, Поділлі. Українські майстри почали активно виготовляти хатні «червоні» та «білі» образи, які взяли свої назви від кольору тла, на якому малювали сюжет чи святого. Піку своєї популярності образи на склі досягли наприкінці ХІХ століття, проте їхній вік тривав не довго – вже після Першої світової війни яскраві народні ікони відійшли на задній план, у той час популярності почали набувати фото-копії ікон.

Процес створення ікони на склі є зворотнім до класичного іконопису, тобто моделювання та рисункові ліній передують накладанню основних кольорових плям. Тому в таких іконах найважливішим є правильно продумати, а радше – відчути усі тіні та напівтони, що й будуть визначальними у створенні образу та характеру твору.

Учасники майстер-класу (бібліотекарі Хмельницької міської централізованої бібліотечної системи) спочатку на очищену поверхню скла копіювали на просвіт загальні контури малюнка. потім промальовували чорною фарбою за допомогою пензля контури. Лінії вимагають особливої майстерності та впевненої руки (це відчули учасники майстер-класу, коли наносили перші штрихи на скло). Після висихання контурів прописували елементи декору, складки одягу, деталі обличчя. Потім висвітлювали й поступово (від світліших до темніших тонів) заповнювали контури олійними фарбами. Техніка виконання має дуже багато переваг, оскільки шар фарби наноситься зі звороту, відповідно, все зображення міститься під захистом скла, воно блищить і захищене від зовнішніх пошкоджень. Крім того, коли під скло підкласти позлітку або фольгу, то додаткова фактура посилює блиск і мерехтіння поверхні. Ікона на склі не має канонів, тому учасники вибирали кольори одягу самостійно.

У скляному образі викладач Інна Петрівна прагнула дати можливість відчути природній зв’язок сьогодення з минулим і побачити в сучасному житті животворні традиції минулих поколінь.

За інформацією управління культури і туризму