Народився Олександр Олександрович Сербієнко 5 грудня 1978 року в селі Вишневе Старобільського району Луганської області. Після закінчення Бараниківської школи навчався у Старобільському ПТУ № 116, № 93 здобув спеціальністі механізатора, електрогазозварника. У 2019 році поступив на навчання до Національної академії прикордонної служби України імені Богдана Хмельницького.

Олександр Олександрович Сербієнко – майстер-сержант Луганського прикордонного загону імені Героя України полковника Євгенія Пікуса приймав участь у важких боях за Лиман у травні 2022-го. Біля Лиману ворог мав добрі укріплення, ворожі підрозділи були досить підготовлені і вмотивовані, тому бої були надто важкі і виснажливі. Українські військові під нальотами авіації стійко витискали ворога з окупованої території.

Олександр Олександрович служив за контрактом у період з 11 листопада 2002 року по 20 травня 2022 року. Йому подобалась робота, був строгий, дисциплінований, відповідальний. Як батько трьох синів був зразком для них: добрий, працелюбний, освічений, організований і сильний духом. Свою любов до прикордонної служби передав старшому сину Владиславу. Після закінчення ліцею у Кремінні він поступив разом з батьком у 2019 році в Державну прикордонну академію імені Богдана Хмельницького на спеціальність «Безпека державного кордону» і закінчив її у 2023 році, служить на Білоруському кордоні. Владислав закінчив, батько уже не встиг… Мужній син мужнього батька. Два молодші сини Олександра ще вчаться: Руслан у Хмельницькому національному університеті за спеціальністю «Компьютерна інженерія», а Антон у ліцеї № 2 міста Хмельницького.

Разом з дружиною Ольгою вони прожили прекрасних 22 роки. Дуже юні були, коли побрались, закохались з першого погляду. Їхнє кохання було не говірке, більше відчувалось у поглядах, турботі одне про одного. Все життя, куди б не йшли тримались за руку. Поважали одне одного, знаходили баланс і гармонію у взаємовідносинах: спільні інтереси, демократизм у стосунках, взаємна любов і дорога доброти.  Діти відчували ту любов, росли в турботі, відповідальності один за одного, взаємоповазі. Батьки Ольги Петро Миколайович, Галина Іванівна і мати Олександра Раїсія Миколаївна своєю любов’ю до онуків допомагали Ользі ростити синів, поки чоловік охороняв кордони держави. Для діда Петра онуки були раєм на землі. Наймолодшенький Антон навчається у 5 класі, м’який серцем, чесний і обов’язковий, чекає татка з війни, бо ще не розуміє, що його батько віддав життя за Вітчизну, за її волю і щоб його діти були господарями на своїй землі. З війни Ольга спрагло чекала від чоловіка смс чи бодай +, щоб заспокоїти свою душу і обігріти дітей.  Але долю не обійдеш…

Олександр Олександрович пішов у вічний Небесний омофор України 20 травня 2022-го під час обстрілу окупантами Лиману. Бої були важкими, противник був більш укріплений та і підрозділи були добре підготовлені. Однак скорити Лиман ворогу не вдалося. Винахідливі українці всіма силами допомагали ЗСУ й чекали звільнення.

Указом Президента України № 540/2022 від 28 липня Олександр Олександрович Сербієнко нагороджений орденом «За мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі».

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.