Народився Володимир Анатолійович 21 червня 1970 року в селі Видошня Ярмолинецького району в українській родині Галини Микитівни та Анатолія Самойловича Рибаків. Після закінчення Михайлівської загальноосвітньої школи у 1987 році вступив до Кам’янець-Подільського державного університетуімені Івана Огієнка, здобув фах вчителя фізичної культури.

Володимир Рибак – з діда прадіда українець. Любив працю на власній землі. Його доброта і чесність гідні лицарів великих. Історія, географія, вдосконалення мови, хоч закінчив факультет фізичної культури, були його духовними орієнтирами. У вільну хвилину зачитувався і аналізував, розумів, що українська земля, то скарб нації і її треба берегти і захищати як зіницю ока. Володимир був освічений, працьовитий, інтелектуальний, відповідальний і організований. Ці риси заклали в нього батьки, які виховували дітей в любові, злагоді і праці.

Володимир пішов на війну 24 лютого 22-го добровольцем. Він з тих, хто перший йде у бій. 1 березня повідомив дружині Олені: «Все! Я записався!». Олена не вмовляла. Її стриманість і розуміння варті криці.

Проходив підготовку на Яворівському полігоні. Був там , коли прилетіло 13 березня 22-го… Янголи крилами обійняли, вижив під час обстрілу. Після важкої травми ноги знову повернувся на полігон, був зарахований у ряди 53-ої окремої механізованої бригади імені Володимира Мономаха. А далі Покровське Донецької області і Бахмут… Та сталева фортеця, яка ворогу не позубах і де вже так багато наших воїв до Бога полетіло… «Не хвилюйся, я біля Бахмуту!», - спокійно повідомив Олені. Рід, родина для Володимира було святе і так навчив своїх синів: триматися разом, стояти горою один за одного. Завжди був підтримкою для сім’ї свого брата Анатолія. Любив своїх племінників Олю і Дмитра, який теж воює. Вкладав у них частинку власної душі. Був сильний волею, ніколи не жалівся. За добу дзвонив Олениному сину Андрію, якому був за рідного батька: «Дивись за мамою, ти – старший!». Такі як Володимир – це душа української землі і серце української нації. Скривдити іншого не в їхніх правилах, але справедливість – це кисень їхнього життя.

Свій трудовий шлях Володимир починав у рідній Михайлівській школі вчилем фізичної культури. У листопаді 1994 року пішов служити у органи УМВС України, отримав звання старшого лейтенанта поліції. У листопаді 2000 року був призначений начальником загону охорони «Варта» при відділі Державної служби охорони при Хмельницькому міському відділі УМВС. А ще працював на посаді директора підприємства «Шелтер Плюс». «Завжди з відданістю та відвагою ніс службу, був людиною слова та вмів знайти підхід до кожного», - згадує його дружина Олена.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.