Дмитро Володимирович – хмельничанин, народився 26 грудня 1980 року, м. Чехів, в українській родині Володимира Миколайовича і Галини Михайлівни Герег. Закінчив Хмельницький навчально-виховний комплекс №9. Навчався Дмитро добре, мав хорошу пам’ять, писав вірші, мав гарні організаторські здібності, був ініціативний, відстоював справедливісь, користувався великою повагою в оточуючих. Закінчив Хмельницький торгівельний коледж, займався бізнесом, але сила зброї і звитяга перемогли…

Дмитро обрав шлях воїна і йшов вперед, а попереду він бачив тільки перемогу України. «Не бійся! Бийся!» – ці слова генерала Залужного для всіх воїнів були дороговказом у боротьбі. Іловайськ, Дебальцево, Щастя… Це важка терниста дорога і біографія Дмитра Володимировича ще з 2014 року. І це почесна мужня дорога його життя… Він йшов твердо в своїх намірах, не зупинявся, бо попереду був цинічний ворог його країни, його народу, його родини.

Служив у 14-й окремій механізованій бригаді імені князя Романа Великого, яка є наступником та продовжувачем нескорених воїнів УПА, наказ якої: «Вперед до перемоги!». І 2020- й, 2021-й роки він пройшов з побратимами на пекельних передових позиціях («передку»). Дмитро – Герой, але його сивочолий батько хитає головою і мовчки не погоджується, бо так рано пішов, ще не встиг багато зробити…, але сміємо заперечувати, бо пройти збройно Іловайськ, Дебальцево, Щастя… Це не тільки героїзм, це мужність, нескореність, це характер із криці, це гігантська воля до перемоги і прагнення захистити свободу, бути героєм для своєї нації, у своїй країні. Він не міг не захищати свій народ, не міг допускати і думки, що на його землі господарюватиме чужинець, ординський ворог.

Упертий у своїх цілях, позитивний, людина-душа, Дмитро легко входив в будь-яке товариство, щедрий для всіх – останнє віддасть. Він спішив жити, жити красиво, з сенсом. Для молодшого брата Олександра був авторитетом. Він бачив військову потугу брата, його самодостатність, взяв приклад – пішов у десантні війська теж торувати важку дорогу захисту свободи. Для рідної доньки Софії Дмитро був не тільки татком, а люблячим батьком, порадником.

У березні 2022 року Дмитро знаходився на військових навчаннях на Яворівському полігоні, що у селі Старичі Яворівського району Львівської області, прагнув самовдосконалюватись, навчатись і відточувати військову майстерність. США на регулярній основі направляли на Яворівський полігон своїх інструкторів для навчання українських військовослужбовців. Усі умови навчання відповідали найвищим міжнародним стандартам. Усе було облаштоване краще, за словами американської делегації, ніж в Італії.

Окупанти запустили по Міжнародному центру миротворчості та безпеки понад 10 ракет із Саратова (росія) та Чорного моря. Частину ракет збили українські системи ППО, але решта влучила у військовий полігон. Наші Сини, наші звитяжні Вої пішли у небеса 13 березня 2022-го…

Дмитро Володимирович нагороджений: відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», нагрудним знаком «Ветеран війни», Почесною Грамотою учасника бойових дій за особисту мужність, сумлінне та бездоганне служіння Українському народові, самовідданість і вірність Присязі та з нагоди святкування Дня захисника України.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року Дмитру Володимировичу Герезі присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.