Війна – особливий стимулятор офіцерської кар’єри… На війні ніколи думати про геройську погибель.

Народився Дмитро Івах 1 жовтня 1989 року в Хмельницькому. 2005 року закінчив дев’ять класів школи №27, 2008 року – Хмельницьке вище професійне училище №11 за фахом «Слюсар-механік».

Відразу після строкової служби у 80-му окремому аеромобільному полку у Львові підписав контракт і 2009 року прийшов служити у 8-й окремий полк спецпризначення у Хмельницькому. Того ж року вступив у Львівську академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, яку закінчив 2013 року за фахом «Управління діями підрозділів аеромобільних військ». Відразу після закінчення факультету аеромобільних військ і розвідки почав свою офіцерську службу в 95-ій окремій бригаді у Житомирі.

За неповний рік після випуску з військової академії, лейтенант Дмитро Івах уже воював на чолі взводу. Після поранення командира аеромобільно-десантної роти його, взводного із позивним «Вікінг», призначили виконувачем обов’язків ротного.

Від квітня 2014 року для Дмитра Іваха межа життя пролягала непередбачувано. Вже у червні він почав командувати першою ротою аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади Високомобільних десантних військ ЗСУ. Пройшов усі найгарячіші точки зони антитерористичної операції: Слов’янськ, бої поблизу гори Карачун, Краматорськ, селище Шахтарськ, Димитрівка, Новоазовськ, Степанівка. Достроково отримав звання старшого лейтенанта.

У січні 2015 року десантники 95-ї бригади вели бої за створення «Коридору життя» до Донецького міжнародного летовища. Артилерія вже два дні розчищала район, але пробити прямий зв’язок із «кіборгами» не вдавалось. Аби дати артилеристам попрацювати густіше, наші воїни відійшли до села Спартак Ясинуватського району. У бокс, де розташувалися бійці, прилетів ворожий снаряд від реактивних систем залпового вогню БМ-21 «Град», застосованих російсько-терористичними угрупованнями. Старший лейтенант Дмитро Івах зазнав осколкового поранення в голову, загинув на місці.

«Ми мріяли побудувати дім, Дмитро дуже хотів, щоб у нас підростало багато діточок. А сьогодні його вже нема», – у відчаї казала ще юна його вдова Вікторія.

«Він міг приїхати серед ночі – з усмішкою, квітами, з тортом… У цьому був весь мій брат, – згадує В’ячеслав Івах. – Він дуже любив робити подарунки, ніколи не дарував грошей, а саме подарунки. Весь батьківський і мій дім у його подарунках, які скрізь: на стінах, на столах… Любив дарувати своїй племінниці іграшки у її зріст, дарунки-символи, наприклад, вишиванки. Тоді ми всі так йому раділи, наче сонцю у похмурний день!».

Коли російські окупанти захопили Крим, Дмитро Івах одним із перших був на перешийку Чонгар. На Донеччині Дмитрові випало пройти всі гарячі точки. Під час глибокої розвідки вони пройшли до кордону з Росією, і їм підбили один із БТРів. Дмитро відбився від колони і поїхав своїм БТРом за пораненими, а вже разом повернув не туди й опинився під ворожим Луганськом. Зрозумівши це, вони приховали на своїх двох машинах українську символіку і верталися додому з-за спини ворога… Сепаратисти були шоковані появою українських військових у тилу, тікали з позицій.

Дмитро так і не зізнався батькам, що воював. То була їхня з братом таємниця: В’ячеслав відслідковував його пересування за мобільним телефоном. Таємницю не вберегли. Війна забирає кращих…

Дмитра Іваха нагороджено орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага». За проявлену мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Дмитру Анатолійовичу Іваху присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького».