Побудова і зміцнення держави – то справа кожного українця. Борис Семенович будував Україну в середині себе, вона була в його серці, не уявляв життя поза її межами. Прийшов тривожний час – став на її захист.

Взірцевий військовослужбовець, який любив Україну мовчки і справами. У мирному житті був виважений, добрий, сумлінний, чесний і самодостатній.

Дядя Боря, або як його називали військові «дєд» – Борис Семенович Танащук служив у 10-тій окремій гірсько-штурмовій бригаді. Був стрілець-помічник гранатометного гірсько-штурмового відділення гірсько-штурмового взводу гірсько-штурмової роти.

«Він завжди нас вислуховував, допомагав, був дуже компанійський, веселий, завжди з посмішкою. Говорив, що ми все маємо пережити, а перемога має бути тільки за нами», – згадує командирка відділення роти Павлина Николаєвич. «Борис Іванович був хорошим і взірцевим військовослужбовцем, старшим товаришем, наставником і подекуди батьком для молодих колег, яким тільки виповнилося вісімнадцять років. На жаль, Бог забирає найкращих до свого війська, архангелів, щоб вони тримали нам небо. Ми просимо усіх закрити небо, але іноді забуваємо, що є ще це військо, про яке ми повинні пам’ятати. Він загинув, щоб зберегти нам життя, щоб ми жили і не забували, хто приніс на нашу землю кров і сльози», – сказала у своїй промові військовослужбовиця Катерина Арсені.

Народився Борис Семенович у селищі Бучая Новоушицького району в гарній українській родині. Дитинство пройшло в Хмельницькому, закінчив НВО № 5 імені Сергія Єфремова, професійно-технічне училище за спеціальністю «Машиніст баштового крану», одружився. Мають з дружиною Мариною чудового сина Максиміліана, який навчається в ХНУ, мріє стати професійним художником, має престижний пояс із карате.
Дружина Марина говорить про чоловіка, що був для неї всім: і коханим, і другом, і батьком, і чоловіком, навіть матір’ю, а в синові душі не чув. Чоловік був добрий, сором’язливий, тихий, спокійний, всім все пробачав. Борис займався східними єдиноборствами разом із сином, любив читати книги про війну. Улюбленою книгою була «Енеїда», писав сам для всіх вірші, любив готувати смачний український борщ, відпочивати з родиною. У сім’ї панував затишок і гармонія. Був дуже фотогенічний: на окремих світлинах він дужий козарлюга, статний і безстрашний, на інших модерний чоловік з красивими глибокими очима; інтелігентність, доброта так і світиться в його єстві.

У зоні АТО Борис Семенович воював ще з 2021 року, сам заключив контракт на 3 роки, хотів послужити за себе і сина.
7 березня 2022 року під час штурму села Слобода-Кухарська на Київщині завдав ворогу вогневого ураження, прикриваючи тактичний маневр свого підрозділу. Будучи на передній лінії оборони, закидав противника гранатами та наніс піхоті ворога втрат. Під час бою отримав осколкове поранення… І небо стало раєм для нашого воїна… Він любив свою дружину і синочка, і свою Україну… Вірив в її перемогу.

Борис Семенович нагороджений відзнакою Командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» III ступеня.

Указом Президента нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року Борису Семеновичу Танащуку присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.