Згідно з рішенням виконавчого комітету міську премію імені Михайла Якимовича Орловського у галузі історико-краєзнавчих досліджень у 2019 році з врученням диплому лауреата та виплатою грошової винагороди у розмірі дві тисячі гривень присуджено Байдичу Володимиру Григоровичу, члену Національної спілки краєзнавців України, члену Національної спілки журналістів України, кандидату історичних наук, директору Державного архіву Хмельницької області. Цієї відзнаки він удостоєний за вагомий особистий внесок у вивчення та дослідження історії Поділля та міста Хмельницького.

Байдич Володимир Григорович талановитий науковець. Захистивши в 2012 р. дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук за період від 2010 до кінця 2018 рр. опублікував 70 статей у наукових, краєзнавчих та науково-популярних збірниках. Байдич В.Г. є автором та співавтором 11 книг та збірників документів. Серед них монографії «В боротьбі за віру: римо-католицька церква в Україні (середина 1940-х – перша половина 1960-х рр.)» та «Архівна справа на Хмельниччині: історія та сучасність». Цінними документальними виданнями стали збірники документів: «Подоляни в роки Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.): збірник документів, матеріалів та світлин», «Поділля і Південно-Східна Волинь у добу Української революції (1919-1921 рр.) та повстанського руху під проводом Я. Гальчевського (1921-1924 рр.). Збірник документів, матеріалів та світлин», «Красилівщина в роки Другої світової війни: збірник документів та матеріалів», «В боротьбі за Україну: протистояння Якова Гальчевського більшовицькій владі в 1921-1924 рр. на Поділлі: збірник документів та матеріалів». Великий інтерес серед хмельничан викликав збірник документів по недостатньо висвітленому «єврейському погромі в 1919 р.». Видання під назвою «Проскурівський погром 1919 року в документах: міфи та реальність» висвітлює ряд документальних фактів що проливають світло на події лютого 1919 р. До того ж, В. Байдич – упорядник та відповідальний редактор наукового збірника «Вісник Державного архіву Хмельницької області «Подільська старовина».

Загалом з ініціативи Володимира Григоровича спільно з провідними науковцями та краєзнавцями краю підготовлено та опубліковано 62 видання, започаткована серія «Праці Державного архіву Хмельницької області», яка нараховує 20 видань та періодичне видання «Архівіст».

Своєю наполегливою працею Володимир Байдич забезпечує надійне збереження, примноження та популяризацію Національного архівного фонду – важливої складової вітчизняної і світової культурної спадщини.

Урочисте вручення диплому та премії лауреату відбудеться у рамках святкових заходів, присвячених Дню міста Хмельницького, 28 вересня.

Довідково:

Михайло Орловський – діяч українського національного відродження, видатний краєзнавець Поділля.

Народився 30 вересня 1807 року, в селі Кочубіїв Кам'янецького повіту, нині Чемеровецького району на Хмельниччині, в родині священнослужителя.

Навчався у Кам'янець-Подільській православній духовній семінарії. Уже на старших курсах семінарії Орловський почав збирати народний фольклор, записувати звичаї та обряди сіл Кам'янецького повіту, глибоко вивчати історію Поділля. Він став засуджувати кріпосництво, свавілля поміщиків, в дискусіях з шляхтичами і русофілами відстоював право українського народу на своє існування.

1835 року М. Орловський прийняв парафію у селі Глядки Проскурівського повіту, тепер Волочиського району, і до останніх днів протягом 52 років працював тут священиком Свято-Михайлівської церкви.

Орловський розпочав громадську діяльність у селі Глядки з відкриття при церкві парафіяльної школи для дітей і дорослих селян віком до 30-ти років для навчання їх грамоті. Водночас здобув велику прихильність у сільських жителів активним захистом їхніх інтересів в судах, заступництвом перед чиновниками і поміщиками на посадах з 1836 року депутата, а згодом впродовж тридцяти років благочинного округу.

Наприкінці 50-х років XIX ст. М. Орловський відгукнувся на заклик Подільського єпархіального керівництва про написання історико-статистичних описів міст і сіл краю. Він встановив наукові зв'язки з випускником Кам'янецької духовної семінарії Калеником Шейковським і передав йому багато матеріалів для його праці "Побут подолян" (1860), заприятелював з діячем українського національного відродження Пантелеймоном Кулішем, якому надіслав 1861 року понад 2000 подільських прислів'їв, говірок, зібраних ним у Проскурівському повіті, публікував етнографічні статті з життя українських селян в журналі "Основа" та виданнях Російського географічного товариства.

Визнання в науковому світі М.Орловський здобув завдяки численним історичним публікаціям в "Подольских епархиальных ведомостях", де він працював співробітником з моменту їх заснування в 1862 році. Зокрема, протягом 1862-1882 років Орловський помістив у цьому часописі 42 великих історико-статистичних описи, які започаткували в українській історіографії та поділлєзнавстві вивчення історії міст і сіл, у тому числі нариси про Проскурів (1863), Вінницю (1863), Сатанів (1862), Ярмолинці (1862), Меджибіж (1862), Летичів (1864) та всі інші губернські і повітові центра й містечка і села Жванець, Чорний Острів, Смотрич, Бакота, Тинна тощо.

Опублікував у "Ведомостях" "Короткі записки про Кам'янецькі церкви і католицькі костьоли", "Народні перекази кам'янецьких жителів про ікону св. Анни", "Малоросійські прислів'я і приказки", "Народні казки, повір'я, перекази і пісні про старовину", "Подільські колядки і пісні" та інші. 1884 року Орловський передав редакції журналу "Киевская старина" ще 1300 подільських прислів'їв.

Як письменник Орловський відомий своєю історичною повістю "Роксолана чи Анастасія Лісовська" (1882), в якій виклав власне бачення образу цієї нині відомої українки, а також в автором ряду віршів ("Грицько", "Мандрівка" й ін.), що зображують будні українських селян.

21 жовтня 1887 року Михайло Орловський помер у Глядках.

Він перший з подільських краєзнавців, хто був обраний почесним членом Російського географічного (з 1860), Російського вільного економічного (з 1863) товариств. Подільського губернського статистичного комітету (з 1863), Подільського єпархіального історико-статистичного комітету (з 1865), удостоєний орденів, медалей, премій, подяк (понад 35 різних відзнак) державними, єпархіальними органами і науковими товариствами.