Вулиці міста

Найстаріші вулиці міста Хмельницький

Від дати першої своєї згадки (1431 р.) і до початку ХІХ ст. Хмельницький (Плоскирів, Проскурів) був невеличким населеним пунктом, чисельність мешканців якого не перевищувала 3 тисяч. Забудова була хаотичною. Чітко виділялося лише дві вулиці – поштові шляхи на Кам'янець та Летичів (нині вулиці – Кам'янецька і Проскурівська). У 1822 р. місто постраждало від великої пожежі, яка майже повністю знищила всі дерев’яні споруди Проскурова. Але, саме пожежа підштовхнула до повної перебудови та подальшої розбудови міста. У 1824 р. був затверджений генеральний план забудови Проскурова, який вже мав чіткий поділ на вулиці. Саме згідно цього плану були прокладені всі основні вулиці центральної частини міста, що існують до сьогоднішнього дня. У наступні роки Проскурів поступово зростає, особливо після прокладання в 1870 р. залізниці. У 1888 р. був складений новий план, за яким визначаються пріоритети у забудові міста – у східному напрямку вздовж залізниці, та відводяться землі для військового відомства в передмісті Дубове. У цей же час на вулицях міста з’являється перша бруківка та тротуари. На початку ХХ ст. (1910 р.) Проскурів мав населення 36 тис. мешканців. В місті нараховувалось 38 вулиць та провулків, половина з них були з бруківкою та тротуарами, й лише 6 мали зелені насадження. 15 березня 1941 р. місто отримало статус обласного центру, а у 1954 р. було перейменоване на Хмельницький. Друга половина ХХ ст. – найбільш активний період у територіальному зростанні міста: населення досягло 250 тис. мешканців, до міста були приєднані приміські села (Гречани, Заріччя, Лезневе, Ружична, Книжківці) та розбудовані нові мікрорайони (Південно-Західний, Озерна та інші). Кожного року з'являлись все нові та нові вулиці. Нині на карті Хмельницького зафіксовано 580 найменувань вулиць, провулків, проїздів, майданів. Розповімо про найстаріші з них:

Вулиця Володимирська

Розташована у центральній частині міста. Прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р. й мала першу назву – Дворянська, яка пов’язана з тим, що вздовж вулиці були виділені земельні ділянки під забудову для заможних верств населення міста (переважно дворян). У 1921 р. Дворянську перейменували на честь Є.Остаповича – місцевого революційного діяча. У 1940 р. вулиця отримала ім’я С.Кірова – радянського партійного і державного діяча. У 1991 р. перейменована на честь Володимира Святославовича – великого князя київського, який запровадив християнство як державну релігію. До наших днів збереглися деякі особняки від забудови кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – будинки №№ 56, 63, 103. Серед найцікавіших відзначимо Будинок єпархіального вікарного управління – одноповерховий цегляний особняк із великими круглими вікнами на ризалітах (Володимирська,56). На початку ХХ ст. тут розташовувалось єпархіальне Проскурівсько-Летичівське вікарство. Від 1921 р. його очолив вікарний єпископ Валеріан (Василь Рудич) – знаний на Поділлі духовний діяч, який 1925 р. був заарештований карними органами радянської влади та засланий до Середньої Азії. Після серії ув’язнень і заслань Валеріана у 1937 р. розстріляли в архангельській в'язниці. Нині Хмельницькою Єпархією ведеться робота відносно канонізації єпископа Валеріана. Майже наприкінці вулиці (Володимирська,113) височіє Свято-Покровський кафедральний собор. Хоча собор освячений у 1992 р., проте веде свій родовід від середини ХІХ ст., коли на його місці був християнський цвинтар та невеличка Покровська цвинтарна церква. Наприкінці 1870-х років цвинтар опинився в межах міста й був закритий. Але, Покровська церква залишалася діючою, а в радянські роки тривалий час (після закриття собору Різдва Богородиці) була єдиним у місті діючим храмом. Проте, у 1964 році й це вогнище православ'я під тиском влади припинило існування. Відродження храму почалося лише наприкінці 1980-х років – на його місці за три роки звели Свято-Покровський кафедральний собор.

Вулиця Гагаріна

Розташована у центральній частині міста. В ХІХ ст. була складовою частиною Бульвару (з 1880-х років Старобульварна вул.), який прокладений згідно плану забудови міста від 1824 р. У 1926 р. Старобульварна вулиця була розбита на три частини, одна з яких отримала назву пров. Медведівський (нині – вул. Європейська), друга – вул. Дзержинського (нині – вул. Свободи), а за третьою залишилася назва Старобульварна. У 1961 р. вулиця перейменована на честь першого в світі космонавта Юрія Гагаріна.

За адресою Гагаріна, 3 розміщений Хмельницький міськвиконком. Він займає приміщення колишнього Олексіївського реального училища, яке було відкрито 1904 р. та на честь спадкоємця престолу цесаревича Олексія отримало найменування Олексіївське. Училище мало 6-річний курс навчання і давало “реальну” (від лат. “realis” - дійсне) середню освіту з технічним нахилом. Навчалося до 300 учнів. Серед останніх випускників училища був письменник Микола Трублаїні, автор відомих творів “Лахтак” та “Шхуна “Колумб”. З перших днів радянської влади реальне училище припинило своє існування. Його приміщення займала школа, пізніше – партійні та комсомольські установи, а з 1986 р. – міськвиконком. 

Гагаріна,4. Палац урочистих подій. Одна з найкрасивіших старовинних споруд міста. Побудований у 1903 р. і належав одному з проскурівських лікарів. З початку Першої світової війни будинок перейшов у військове відомство, і з 19 липня 1914 р. в ньому розташувався штаб 8-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням відомого генерала Олексія Брусілова. З 1921 р. особняк перейшов у розпорядження дивізії Червоного козацтва – тут облаштували квартири для командного складу червоних козаків. Після Великої Вітчизняної війни в будинку деякий час були квартири вищих обласних партійних посадовців, а згодом розташувалася міська дитяча лікарня. З 2001 р. розмістився Палац урочистих подій.

Вулиця Грушевського

Розташована у центральній частині міста. Прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р. й мала першу назву – Комерційна, яка пов’язана з тим, що вздовж вулиці були виділені земельні ділянки під забудову для заможних верств населення міста (переважно промисловців та купців, що займалися “комерцією”). Від 1921 р. вулиця носила ім’я Рози Люксембург. У 1991 р. перейменована на честь Михайла Грушевського – історика, організатора української науки, політичного діяча. До наших днів збереглися деякі особняки від забудови кінця ХІХ – поч. ХХ ст. – будинки №68 (особняк 1905 р., нині – обласний літературний музей), №84 (особняк промисловця М. Шильмана), №90 (особняк графині Бінецької), №95 (один із найоригінальніших особняків початку ХХ ст.). Окремо виділимо триповерховий будинок (Грушевського, 85), який відомий серед старожилів як “Будинок акторів”. Побудований у 1930-х рр. для працівників культурно-освітніх установ. Тут, як свідчить встановлена меморіальна дошка, у 1946-65 рр. жив видатний композитор, диригент, один із перших заслужених артистів республіки Микола Іванович Радзієвський.

Вулиця Кам’янецька

Одна з головних магістралей обласного центру, що пролягає від річки Південний Буг до південної околиці міста (мікрорайон Ружична). Вулицю Кам’янецьку по праву можна було б внести до книги рекордів Хмельницького, і причому двічі. По-перше, це найдовша вулиця міста, яка простягнулася майже на 7 км. По-друге, Кам’янецька – найстаріша вулиця міста. Вона існує фактично з моменту виникнення поселення Плоскирів, яке розташувалося на суходолі серед прибузьких боліт. Дорога, що вела з Кам'янця на Волинь, перетинала Буг саме в районі Плоскирова. Частина Кам’янецької дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля і побудований міст. Вже на першому відомому плані Проскурова (1800 р.) Кам’янецька чітко позначена як одна з двох існуючих магістралей міста під назвою “Поштова дорога на Кам'янець”. Від другої половини ХІХ ст. вулиця вже фігурує як Кам’янецька. В радянські часи не минула вулицю і хвиля перейменувань – з 1925 по 1991 рік вона носила ім'я червоного командира М. Фрунзе. В 1991 р. вулиці повернута історична назва.

Ще років п'ятдесят тому Кам’янецька виглядала зовсім по-іншому: одно і двоповерхові будинки щільною забудовою тягнулися по обидва боки вулиці від берегів Південного Бугу до залізничного полотна. Нині збереглася лише незначна частина тих старих будинків, побудованих проскурівським купецтвом наприкінці XIX – поч. XX ст. У 1960-х рр. Кам‘янецьку (тоді Фрунзе) цілком перебудували: на місці старих будинків звели п‘ятиповерхівки, замість бруківки поклали асфальт, уздовж тротуарів встановили сучасні ліхтарі. Одним із найкращих куточків Кам’янецької стала невелика площа на перетині з вул. Гагаріна, яку прикрашають пам'ятник Богдану Хмельницькому і споруда обласної філармонії. У другій половині ХІХ ст. на цьому місці був величезний пустир, який носив назву – Кінна площа, де у ярмаркові дні продавали коней, вози, брички тощо. На початку XX ст. площу поступово забудували одноповерховими будинками, проте у 1960 р. їх знесли та спорудили просторе приміщення для театру ім. Петровського. Коли в 1982 р. театр переїхав у нове приміщення, у будівлі розмістилась філармонія.

Вулиця Подільська

Розташована у центральній частині міста, пролягає від низини р. Плоскої (вул. Шестакова) до території меблевої фабрики (Старокостянтинівське шосе). Ближня до центру частина вулиці прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р., друга половина (від вул. Свободи) прокладена після 1888 р. Перша назва вулиці – Купецька. У 1921 р. вулиці надали ім’я Карла Маркса, в 1991 р. перейменували на Подільську. Найвизначнішою спорудою вулиці можна вважати будівлю колишньої пожежної команди (т.зв. “каланча”), спорудженої у 1954 р. – нині кінотеатр “Планета” (Подільська,39).Її силует своїми формами нагадує давні ратуші та став одним із архітектурних символів нашого обласного центру. У 2004 р. на вежі “каланчі” було встановлено музичний годинник.

Вулиця Проскурівська

Центральна вулиця міста, пролягає від перехрестя вул. Кам’янецької – Соборної – Подільської до залізничного вокзалу. Вона існує фактично з моменту виникнення поселення Плоскирів, як частина дороги на Летичів. До першої половини ХІХ ст. центральною вулицею міста вважалась Кам’янецька поштова дорога. Після пожежі 1822 р., коли згоріли майже всі будівлі Проскурова, був складений генеральний план забудови міста, розроблений губернським землеміром В.Рудлицьким та архітектором Геслером. Основними магістралями залишилися ті ж самі поштові шляхи на Кам’янець та Летичів. Затвердив план російський імператор Олександр І, на честь якого “Поштова дорога на Летичів” отримала назву вулиця Олександрівська. У другій половині ХІХ ст. вона інтенсивно забудовується й стає центральною вулицею Проскурова. У 1921 р. Олександрівську перейменували на вулицю 25-го Жовтня. В 1985 р. вулиці дали ім’я Леніна, але вже в 1991 р. цю постанову скасували і центральна вулиця отримала назву – Проскурівська. Нині на вулиці збереглося чимало старих будинків, які є свідками історії міста за останнє століття. Розповімо про деякі з них.

Проскурівська,7. Будинок з червоної цегли, побудований у 1903-1905 рр. Його історія пов'язана з розвитком торгової справи в місті – колись тут знаходився перший та найкращий гастрономічний магазин Проскурова, який належав купецькій родині Журавльових. “Магазин Журавльова” пропонував широкий вибір бакалійних і гастрономічних товарів, можливість брати товар у кредит і робити замовлення, доставку додому і дегустацію – усе це було для провінційного Проскурова дивиною. 

Проскурівська,13. Будинок, у якому розташовані служби “Укртелекому”, можна по праву вважати прикрасою центральної вулиці Хмельницького. Побудував його у 1890 р. дворянин Людвіг Дєрєвоєд, власник найкращої у місті аптеки. У підвальному приміщенні розташовувався винний “Рейнсковий погреб”, перший поверх займала аптека, а другий та третій здавалися квартиронаймачам. 

Проскурівська,15. В першій половині ХХ ст. тут був найпопулярніший ресторан міста – “Слон”, який славився своєю оригінальною кухнею. Ще одним “козирем” ресторану був оркестр сліпих музик, які грали щовечора. Над рестораном, на другому поверсі, були обладнані готельні номери. У перші роки радянської влади номери переобладнали під “Готель № 1”. Саме в цьому готелі у вересні 1938 р. зупинялася знімальна група відомого кінорежисера Олександра Довженко, що знімала у Проскурові деякі епізоди фільму “Щорс”. Готель припинив існування у 1967 р., а от “Слон” свою “спеціалізацію” проніс, як кажуть, через віки, щоправда, при цьому змінюючи назви – тривалий час ресторан називався “Центральний”, потім “Дружба”. Деякий час була тут звичайна їдальня, згодом кафе “Кристал” та бар “Едем”.

Проскурівська,18. У 1910 р. на першому поверсі щойно спорудженого будинку був відкритий кінотеатр “Модерн”, який до цього вже встиг попрацювати у приміщенні купця Є.Горенштейна. Але, саме коли “Модерн” переїхав на Олександрівську, він став найкращим кінотеатром Проскурова. Нині у будинку розміщена дитяча музична школа.

Сквер імені Т.Шевченка – один із наймальовничих куточків міста. У 1824 р. цю місцину, що була околицею міста, відвели під “велику торгову площу”. По периметру площі, що отримала назву Хлібна, побудували торгові крамниці, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Але, місто поступово розросталося, і Хлібна площа стала занадто тісною. Отож, у 1888 р. головну торгову площу перенесли на великий пустир поблизу вокзалу, а Хлібну площу віддали для розквартирування 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці переобладнали під казарми, а ярмарковий майдан пристосували під плац. Саме на цьому плацу довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному письменнику Олександру Купріну, який в 1890-94 рр. служив у Дніпровському полку. У 1893 р. полк переїхав у новозбудовані казарми за залізницею, а на місці колишньої Хлібної площі заклали міський сад. Для цього знесли частину крамниць, спланували алеї, насадили дерева, спорудили огорожу – роботи з упорядкування саду закінчилися в 1902 р. В радянські роки сад перейменували на Парк імені Коцюбинського. У 1970-х рр. проведена докорінна реконструкція: парк звільнили від зайвих застарілих споруд, що дало можливість насадити нові породи дерев і кущів, створити ландшафтні композиції, влаштувати фонтани, дитячі майданчики. У 1992 р. у парку, що віднині став іменуватися сквером, урочисто відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку. Одночасно на честь Кобзаря перейменували і сам сквер, і кінотеатр. У квітні 2001 р. скверу ім. Шевченка надано статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Проскурівська, 40. Кінотеатр ім. Шевченка. Найбільший кінотеатр міста й області. Споруджено у 1940 р. та названо на честь легендарного льотчика В.Чкалова. Одразу після відкриття кінотеатр ім. Чкалова став гордістю міста і по праву ввійшов у число найкращих в Україні. І це не дивно – просторий кінозал, фойє, бібліотека, музично-оркестровий зал, буфети, найсучасніша на той час апаратура, – все було до послуг відвідувачів. Додамо до того ж, що в архітектурному плані нова будівля чудово довершила формування тодішньої центральної площі Проскурова: перед кінотеатром височів пам'ятник В.Леніну, навпроти розташовувався будинок міськвиконкому (нині військкомат), поруч, через будинок – театр (нині Будинок культури), а з тильного боку кінотеатру розкинувся центральний парк культури та відпочинку. За останні роки кінотеатр був технічно переобладнаний та від 1992 р. носить ім'я Тараса Шевченка. 

Проскурівська,43. Будинок культури. У 1892 р. у Проскурові був відкритий приватний театр Шильмана, який розташовувався в дерев'яній будівлі по вул. Кам’янецькій. Театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим акторам. Заручившись підтримкою міської влади, у 1907 р. Шильман зводить по вул. Олександрівській нову будівлю театру. Поруч із ним відкривається невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний “театральний ресторан”. Театральне життя в Проскурові пожвавилося: усе частіше місто стали відвідувати акторські колективи з Києва, Одеси, Петербурга. Під час громадянської війни, коли Проскурів опинився у центрі подій, пов’язаних із становленням Української Народної Республіки (УНР), театр часом використовували для засідань Уряд УНР та Директорія, що у 1919-20 рр. тричі перебували в Проскурові. Театральний зал пам’ятає промови Головного Отамана С.Петлюри, командуючого Січовими стрільцями Є.Коновальця, урядовців С.Остапенка, Б.Мартоса, І.Мазепи та ін. Відбувались під час громадянської війни й вистави. Так, у серпні 1919 р. на підтримку УНР гастролював Новий Львівський театр. Саме на проскурівській сцені судилося останній раз виступити видатній українській оперній артистці Катерині Рубчаковій – незабаром, 22 листопада 1919 р., талановита акторка померла від тифу. У 1920 р. театр був націоналізований, у його приміщенні спочатку діяв пересувний робітничо-селянський театр, а від 1925 р. – Український державний драмтеатр. У березні 1941 р. Проскурів став обласним центром і тому прийняли рішення про переведення сюди Кам'янець-Подільського обласного театру ім. Петровського. Але початок війни, змусив відкласти переїзд на повоєнний час. Лише у листопаді 1944 р. обласний театр прибув до Проскурова. В 1960 р. на розі вул. Кам’янецької (тоді – вул. Фрунзе) і Гагаріна споруджують нову будівлю театру, а у приміщенні на Проскурівській, 43 розмістився міський Будинок культури.

Проскурівська,46. Побудований у 1880-х рр. купцем Соломоном Маранцем – одним із найбагатших мешканців Проскурова. Він вів торгівлю цукром і гасом, мав численну нерухомість, володів паровим млином і цукровим заводом. У XX ст. будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду. З перших днів радянської влади тут перебували різні радянські і військові установи. Недобру славу цій будівлі принесли 1930-ті рр., коли тут знаходилося окружне відділення НКВС. В жахливі роки сталінських репресій у прилягаючих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безневинних людей. Світле життя для колишнього будинку Маранца розпочалося у повоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. У 1989 р. Палац переїхав у нове приміщення, а в будинку №46 розмістився театр ляльок.

Проскурівська,47. Споруджено будинок у 1903 р. купцем Давидом Ніренбергом для відділення Південно-Російського банку – одного із провідних банків Російської імперії. У 1908 р. установа отримала нову назву – Об’єднаний банк. У меншій частині будинку Д.Ніренберг влаштував готель “Венеція”. Після встановлення радянської влади будівля банку була передана в користування державним установам. У 1950-х рр. тут знаходився облвиконком, у 1960-х рр. - міськком партії, у 1970-х рр. - редакції обласних газет “Радянське Поділля” і “Корчагінець”, з 1986 р. розташувався обласний художній музей. 

Проскурівська,57. Споруджений у 1939 р. як гарнізонний Будинок Червоної Армії. У травні-червні 1940 р. тут розташувався штаб Польового управління Південного фронту під командуванням Г.Жукова, який мав завдання “звільнення Північної Буковини та Бессарабії з-під окупації Румунії” та приєднання цих територій до СРСР. Після перенесення адміністративного центру Кам’янець-Подільської області до Проскурова, з березня 1941 р. у Будинку Червоної Армії розташувався обком партії та комсомолу. Наприкінці червня – початку липня 1941 р., через декілька днів після початку Великої Вітчизняної війни, у будинку розташовувався командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням М.Кирпоноса. Після визволення міста у березні 1944 р. тут відновив роботу обком партії. На початку 1950-х рр. будинок знову перейшов у розпорядження військових як гарнізонний Будинок офіцерів. З 2005 р. споруду Будинку офіцерів передали під навчальний корпус університету управління та права.

Проскурівська,83. Цей двоповерховий будинок із перших днів свого існування і вже протягом століття перебуває винятково в “розпорядженні” дітей. Побудовано його у 1906 р. для потреб міського училища. В перші роки радянської влади на базі училища створюється середня українська школа, яка у 1930-х роках мала №7, а у повоєнний час – №3. Зазначимо, що в роки Великої Вітчизняної війни, німецько-фашистські окупанти в приміщенні школи №7 відкрили “Вербувальний пункт” – для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього з січня 1942 р. до кінця окупації було вивезено понад 1300 чоловік. В 1970 р. середня школа переїхала в інше приміщення, а будинок передали обласній станції юних техніків. 

Відзначимо по вул. Проскурівській ще три пам'ятники. Перш за все – Богдану Хмельницькому (відкритий 1955 р.) на Привокзальній площі, силует якого став одним із символів обласного центра. По-друге – пам’ятник жертвам репресій “Ангел Скорботи”, відкритий 1997 р., скульптори – Микола та Богдан Мазури. Й нарешті – Меморіальний комплекс «Вічний вогонь», де поховані 17 воїнів-визволителів міста.

Вулиця Проскурівського підпілля 

Пролягає центральною частиною міста до мікрорайону Ближні Гречани. Більша частина вулиці (до перехрестя з вул. Кам’янецькою) прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р. й мала першу назву – Аптекарська, яка пов’язана з тим, що поблизу перехрестя з Олександрівською (нині вул. Проскурівська) на початку 70-х років XIX ст. дворянин Л.Дєрєвоєд відкрив найкращу в місті аптеку. На початку ХХ ст. вул. Аптекарська була продовжена на захід – через грузькі заплави Плоскої проклали насип та дорогу до приміського села Гречани. У 1921 р. вул. Аптекарську перейменували на честь Г.Котовського. До наших днів збереглися будинки від забудови кінця ХІХ – початку ХХ ст. : № 32 (належав також Л.Дєрєвоєду, на початку XX ст. здавався в оренду повітовому З'їзду мирових суддів), № 34 (колишній ілюзіон “Оаза”), №№ 60, 75, 77 – житлові будинки “цегляного” стилю. В 2000 р. вулицю перейменували на честь подвигу проскурівських підпільників-антифашистів.

Вулиця Староміська

Розташована у центральній частині міста, пролягає від р. Плоскої (вхід до Центрального парку культури та відпочинку) до вул. Грушевського. Частково сформувалась ще у ХVI ст. У нинішньому виді прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р. й мала першу назву – Мала Бузька, яка пов’язана з тим, що вулиця пролягає вздовж русла Південного Бугу. Вулиця бере початок серед приватної забудови колишнього Старого Міста, де до початку ХХ ст. мешкало переважно польське населення Проскурова та, перетнувши Кам’янецьку, пролягала серед прибузьких єврейських кварталів міста. Серед забудови Старого Міста виокремлювалася базарна площа (тому цей район ще називали Старим Базаром) та велична споруда костьолу Святої Анни. Костьол був побудований у другій половині XVIІ ст. на місці плоскирівського замку, що прийшов у занепад та був розібраний. Спочатку храм був невеликим і дерев’яним, поки у 1820 р. на його місці не побудували кам’яний. На початку XX ст. костьол перебудували у бароковому стилі. Проте, у 1936 р. костьол Св. Анни за рішенням радянської влади був зруйнований. Тепер, приблизно на місці костьолу височіє школа №1, що поблизу входу до центрального міського парку. Наприкінці ХІХ ст. вулиця Мала Бузька стала називатись Набережною. В 1965 р. вулицю перейменували на честь В.Примакова – радянського військового діяча, організатора та керівника Червоного козацтва. З 2014 року перейменована на Староміську.

Вулиця Соборна

Пролягає центральною частиною міста від вул. Прибузької до майдану Незалежності. Прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р., починалася від майдану із Собором Різдва Богородиці, від чого й отримала назву. У 1921 р. вулиці надали ім’я Карла Лібкнехта. В 1991 р. повернута історична назва. Храм Різдва Богородиці знаходиться на початку вулиці Соборної. Збереглися історичні відомості, що на місці храму вже у 1670-х рр. була невеличка дерев'яна церква. Проте, під час загальноміської пожежі 1822 р. вогонь знищив церкву. У 1835-37 рр. на її місці спорудили кам'яний собор. Серед реліквій храму, особливою цінною була Ікона Божої Матері, яка дивом збереглася під час пожежі 1822 р. Образ вважав­ся чудодійним та мав велику пошану серед проскурівчан. На жаль, до наших часів ні чудодійної ікони, ні інших реліквій не збереглося. Вони “зникли” у 1930-х рр., коли церква потрапила під утиски з боку радянських органів влади та закрили. Приміщення собору тривалий час використовували як склад, згодом як архів... Лише в 1989 р. храм Різдва Богородиці після капітального ремонту зно­ву відчинив свої двері для віруючих. На сьогодні храм – найстаріша споруда міста Хмельницького.

Вулиця Героїв Майдану

Розташована у центральній частині міста. Прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р., першу назву – Мільйонна, вулиця отримала наприкінці ХІХ ст. Така назва пов’язана з тим, що в 1890-х роках на розі з вул. Комерційною (нині - Грушевського) була побудована нова споруда повітового казначейства, яке за думкою мешканців Проскурова “розпоряджалося мільйонними капіталами”. У 1921 р. Мільйонну перейменували на честь одного з місцевих революційних діячів Самусяка. В 1940 р. під час святкувань 70-ї річниці від дня народження В.Леніна, вулиці дали його ім’я. В 1985 р. влада вирішила, що носити ім’я Леніна повинна центральна вулиця міста, і тому колишню Мільйонну перейменували – на Жовтневу (на честь Жовтневої революції 1917 р.). В 1991 р. отримала назву Театральна, яка пов’язана з розташуванням на початку вулиці обласного музично-драматичного театру. 

Обласний музично-драматичний театр ім. М. Старицького (раніше – ім. Петровського) заснований у 1931 р. в місті Новочеркаськ (нині Ростовської обл. Росії), як Північно-Кавказький крайовий український драматичний театр. У 1933 р. був переведений в Україну та перебував у Вінницькій області, де отримав статус обласного. Влітку 1938 р. театр переїхав до Кам’янець-Подільського – адміністративний центр новоствореної області. Під час Великої Вітчизняної війни театр був евакуйований у тил, де проводив гастрольну роботу на підприємствах, у військових частинах, госпіталях. Після визволення України повернувся на Поділля, але не в Кам’янець-Подільський, а в новий обласний центр – Проскурів. До 1960 рр. театр перебував у будівлі теперішнього міського Будинку культури, до 1982 р. – у приміщенні філармонії, а з 1982 р. переїхав до нової споруди.

Серед старовинних споруд вулиці виокремлюються два будинки. Перш за все – будинок, споруджений 1914 р. для потреб міського банку (Героїв Майдану, 38). З початком Першої світової війни банківську будівлю тимчасово передали у розпорядження військового відомства. У 1917-20 рр. тут розміщувався штаб Запорізького корпусу армії УНР, яким командував визначний український воєначальник, полковник армії УНР Петро Болбочан. У довоєнні та повоєнні роки у будинку тривалий час був головпоштамт, згодом телефонна станція, від 2006 р. – бібліотека Хмельницького університету управління та права. Ще один старовинний будинок, що нагадує невеличкий палац, знаходиться по Героїв Майдану, 46. Побудований на початку ХХ ст. для Проскурівської поштово-телеграфної контори. Нині тут розташований обласний військкомат. У вересні 2002 р. на перехресті Театральної і Грушевського було відкрито пам’ятник подолянам, загиблим в Афганістані та інших локальних війнах. Автори оригінальної композиції – хмельницькі скульптори Микола та Богдан Мазури. З 2014 року - вулиця Героїв Майдану (Визнаючи неоціненні заслуги Героїв Майдану у становленні демократичного ладу в Україні, вшановуючи пам’ять загиблих).

Вулиця Івана Франка

Пролягає центральною частиною міста (від вул. Подільської) до колишнього 1-го військового містечка КЕЧ мікрорайону Дубове. Виникла у середині ХІХ ст., спочатку пролягала лише до залізничного переїзду і мала назву – Циганська. Остаточно сформувалася згідно плану забудови міста від 1888 р., отримавши нову назву – Новобульварна. В 1928 р. перейменована на честь одного з місцевих революціонерів – Речко. Від 1946 р. носить ім’я Івана Франка – письменника та громадського діяча. Візитівкою вулиці є Парк імені Івана Франка, який було закладено у 1920-х рр. на місці болотистої заводі. Створювався парк за культурно-спортивним напрямком, тому на його території були обладнані чисельні спортивні майданчики, літній кінотеатр, танцмайданчик, а головну алею прикрасили скульптурами видатних письменників. На сьогодні, після декількох реконструкцій, парк зберіг свій спортивний напрямок. У 2007 р. на його території обладнали дитячі майданчики та встановлено пам'ятник Івану Франку. Напроти парку височіє міська лазня №1, яка була побудована у 1929 р. та стала першим великим підприємством комунального господарства міста – вона об'єднувала гарнізонну та громадську лазні, механічну пральню та дезінфекційне відділення. Ще одна визначна споруда вулиці – Свято-Георгієвська церква. Храм споруджено у 1897-98 рр. для полкової церкви 46-го Дніпровського полку. В радянські часи храм був закритий. Богослужіння відновлено у 1996 р.

Вулиця Шевченка

Розташована у центральній частині міста, пролягає від вул. Свободи до вул. Трудової (район залізничного вокзалу). Прокладена згідно плану забудови міста від 1888 р., перша назва – Велика Вокзальна. У 1919 р. перейменована на честь Т.Шевченка. Від початку свого заснування вулиця мала вигляд бульвару. В 1959 р. поблизу перехрестя зі Старокостянтинівським шосе був установлений пам’ятник Т. Шевченку, але під час реконструкції вулиці у 1981 р. монумент та зелену смугу бульвару демонтовано. На вул. Шевченка збереглося чимало старих будинків – колишнє єврейське училище поч. ХХ ст. (Шевченка, 1), житловий особняк 1907 р. (Шевченка, 5), адміністративний корпус спиртоочисного складу Акцизного управління, 1905 р. – нині кондитерська фабрика (Шевченка, 69) та інші. В одноповерховому будинку початку ХХ ст. (Шевченка, 3), у роки Великої Вітчизняної війни мешкав підпільник П.Вітанов, на квартирі якого у 1942-43 рр. проходили засідання комітету Проскурівської підпільної антифашистської організації. У 1995 р. в цьому будинку відкрито музей історії Проскурівського підпілля. Два квартали по обидва боки вул. Шевченка, 46 займає Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. Серед споруд цього навчального закладу, збереглися старі казарми, які були побудовані в 1936 р. для потреб окремої танкової бригади. Від 1944 до 1958 р. в них розміщалось Проскурівське танкове училище. У 1958 р. училище перевели на Далекий Схід, а військове містечко перейшло у розпорядження 17-ї гвардійської мотострілецької дивізії. У 1970 р. дивізію тимчасово перекинули до Угорщини, а на її базі було засновано Хмельницьке вище артилерійське командне училище. У 1992 р. на базі артилерійського училища було створено інститут прикордонних військ України, який у 1995 р. отримав статус академії.

Дорогі хмельничани! Схилімо голови і вшануймо світлу пам'ять та героїчний подвиг воїнів, що загинули на полі бою. Згадаймо мирних громадян та дітей, життя яких обірвала збройна агресія російської федерації проти України. Загальнонаціональна хвилина мовчання... Слава Україні! Героям Слава!