Розташована у центральній частині міста. В ХІХ ст. була складовою частиною Бульвару (з 1880-х років Старобульварна вул.), який прокладений згідно плану забудови міста від 1824 р. У 1926 р. Старобульварна вулиця була розбита на три частини, одна з яких отримала назву пров. Медведівський (нині – вул. Європейська), друга – вул. Дзержинського (нині – вул. Свободи), а за третьою залишилася назва Старобульварна. У 1961 р. вулиця перейменована на честь першого в світі космонавта Юрія Гагаріна.

За адресою Гагаріна, 3 розміщений Хмельницький міськвиконком. Він займає приміщення колишнього Олексіївського реального училища, яке було відкрито 1904 р. та на честь спадкоємця престолу цесаревича Олексія отримало найменування Олексіївське. Училище мало 6-річний курс навчання і давало “реальну” (від лат. “realis” - дійсне) середню освіту з технічним нахилом. Навчалося до 300 учнів. Серед останніх випускників училища був письменник Микола Трублаїні, автор відомих творів “Лахтак” та “Шхуна “Колумб”. З перших днів радянської влади реальне училище припинило своє існування. Його приміщення займала школа, пізніше – партійні та комсомольські установи, а з 1986 р. – міськвиконком. 

Гагаріна,4. Палац урочистих подій. Одна з найкрасивіших старовинних споруд міста. Побудований у 1903 р. і належав одному з проскурівських лікарів. З початку Першої світової війни будинок перейшов у військове відомство, і з 19 липня 1914 р. в ньому розташувався штаб 8-ї армії Південно-Західного фронту під командуванням відомого генерала Олексія Брусілова. З 1921 р. особняк перейшов у розпорядження дивізії Червоного козацтва – тут облаштували квартири для командного складу червоних козаків. Після Великої Вітчизняної війни в будинку деякий час були квартири вищих обласних партійних посадовців, а згодом розташувалася міська дитяча лікарня. З 2001 р. розмістився Палац урочистих подій.

Одна з головних магістралей обласного центру, що пролягає від річки Південний Буг до південної околиці міста (мікрорайон Ружична). Вулицю Кам’янецьку по праву можна було б внести до книги рекордів Хмельницького, і причому двічі. По-перше, це найдовша вулиця міста, яка простягнулася майже на 7 км. По-друге, Кам’янецька – найстаріша вулиця міста. Вона існує фактично з моменту виникнення поселення Плоскирів, яке розташувалося на суходолі серед прибузьких боліт. Дорога, що вела з Кам'янця на Волинь, перетинала Буг саме в районі Плоскирова. Частина Кам’янецької дороги стала вулицею поселення, а на місці її перетину з річкою була насипана гребля і побудований міст. Вже на першому відомому плані Проскурова (1800 р.) Кам’янецька чітко позначена як одна з двох існуючих магістралей міста під назвою “Поштова дорога на Кам'янець”. Від другої половини ХІХ ст. вулиця вже фігурує як Кам’янецька. В радянські часи не минула вулицю і хвиля перейменувань – з 1925 по 1991 рік вона носила ім'я червоного командира М. Фрунзе. В 1991 р. вулиці повернута історична назва.

Ще років п'ятдесят тому Кам’янецька виглядала зовсім по-іншому: одно і двоповерхові будинки щільною забудовою тягнулися по обидва боки вулиці від берегів Південного Бугу до залізничного полотна. Нині збереглася лише незначна частина тих старих будинків, побудованих проскурівським купецтвом наприкінці XIX – поч. XX ст. У 1960-х рр. Кам‘янецьку (тоді Фрунзе) цілком перебудували: на місці старих будинків звели п‘ятиповерхівки, замість бруківки поклали асфальт, уздовж тротуарів встановили сучасні ліхтарі. Одним із найкращих куточків Кам’янецької стала невелика площа на перетині з вул. Гагаріна, яку прикрашають пам'ятник Богдану Хмельницькому і споруда обласної філармонії. У другій половині ХІХ ст. на цьому місці був величезний пустир, який носив назву – Кінна площа, де у ярмаркові дні продавали коней, вози, брички тощо. На початку XX ст. площу поступово забудували одноповерховими будинками, проте у 1960 р. їх знесли та спорудили просторе приміщення для театру ім. Петровського. Коли в 1982 р. театр переїхав у нове приміщення, у будівлі розмістилась філармонія.

Центральна вулиця міста, пролягає від перехрестя вул. Кам’янецької – Соборної – Подільської до залізничного вокзалу. Вона існує фактично з моменту виникнення поселення Плоскирів, як частина дороги на Летичів. До першої половини ХІХ ст. центральною вулицею міста вважалась Кам’янецька поштова дорога. Після пожежі 1822 р., коли згоріли майже всі будівлі Проскурова, був складений генеральний план забудови міста, розроблений губернським землеміром В.Рудлицьким та архітектором Геслером. Основними магістралями залишилися ті ж самі поштові шляхи на Кам’янець та Летичів. Затвердив план російський імператор Олександр І, на честь якого “Поштова дорога на Летичів” отримала назву вулиця Олександрівська. У другій половині ХІХ ст. вона інтенсивно забудовується й стає центральною вулицею Проскурова. У 1921 р. Олександрівську перейменували на вулицю 25-го Жовтня. В 1985 р. вулиці дали ім’я Леніна, але вже в 1991 р. цю постанову скасували і центральна вулиця отримала назву – Проскурівська. Нині на вулиці збереглося чимало старих будинків, які є свідками історії міста за останнє століття. Розповімо про деякі з них.

Проскурівська,7. Будинок з червоної цегли, побудований у 1903-1905 рр. Його історія пов'язана з розвитком торгової справи в місті – колись тут знаходився перший та найкращий гастрономічний магазин Проскурова, який належав купецькій родині Журавльових. “Магазин Журавльова” пропонував широкий вибір бакалійних і гастрономічних товарів, можливість брати товар у кредит і робити замовлення, доставку додому і дегустацію – усе це було для провінційного Проскурова дивиною. 

Проскурівська,13. Будинок, у якому розташовані служби “Укртелекому”, можна по праву вважати прикрасою центральної вулиці Хмельницького. Побудував його у 1890 р. дворянин Людвіг Дєрєвоєд, власник найкращої у місті аптеки. У підвальному приміщенні розташовувався винний “Рейнсковий погреб”, перший поверх займала аптека, а другий та третій здавалися квартиронаймачам. 

Проскурівська,15. В першій половині ХХ ст. тут був найпопулярніший ресторан міста – “Слон”, який славився своєю оригінальною кухнею. Ще одним “козирем” ресторану був оркестр сліпих музик, які грали щовечора. Над рестораном, на другому поверсі, були обладнані готельні номери. У перші роки радянської влади номери переобладнали під “Готель № 1”. Саме в цьому готелі у вересні 1938 р. зупинялася знімальна група відомого кінорежисера Олександра Довженко, що знімала у Проскурові деякі епізоди фільму “Щорс”. Готель припинив існування у 1967 р., а от “Слон” свою “спеціалізацію” проніс, як кажуть, через віки, щоправда, при цьому змінюючи назви – тривалий час ресторан називався “Центральний”, потім “Дружба”. Деякий час була тут звичайна їдальня, згодом кафе “Кристал” та бар “Едем”.

Проскурівська,18. У 1910 р. на першому поверсі щойно спорудженого будинку був відкритий кінотеатр “Модерн”, який до цього вже встиг попрацювати у приміщенні купця Є.Горенштейна. Але, саме коли “Модерн” переїхав на Олександрівську, він став найкращим кінотеатром Проскурова. Нині у будинку розміщена дитяча музична школа.

Сквер імені Т.Шевченка – один із наймальовничих куточків міста. У 1824 р. цю місцину, що була околицею міста, відвели під “велику торгову площу”. По периметру площі, що отримала назву Хлібна, побудували торгові крамниці, а в центрі залишили місце для торгівлі з возів. Площа стала основним місцем проведення торгів і ярмарків у Проскурові. Але, місто поступово розросталося, і Хлібна площа стала занадто тісною. Отож, у 1888 р. головну торгову площу перенесли на великий пустир поблизу вокзалу, а Хлібну площу віддали для розквартирування 46-го Дніпровського піхотного полку. Торгові крамниці переобладнали під казарми, а ярмарковий майдан пристосували під плац. Саме на цьому плацу довелося марширувати молодому підпоручику, майбутньому видатному письменнику Олександру Купріну, який в 1890-94 рр. служив у Дніпровському полку. У 1893 р. полк переїхав у новозбудовані казарми за залізницею, а на місці колишньої Хлібної площі заклали міський сад. Для цього знесли частину крамниць, спланували алеї, насадили дерева, спорудили огорожу – роботи з упорядкування саду закінчилися в 1902 р. В радянські роки сад перейменували на Парк імені Коцюбинського. У 1970-х рр. проведена докорінна реконструкція: парк звільнили від зайвих застарілих споруд, що дало можливість насадити нові породи дерев і кущів, створити ландшафтні композиції, влаштувати фонтани, дитячі майданчики. У 1992 р. у парку, що віднині став іменуватися сквером, урочисто відкрили пам'ятник Тарасові Шевченку. Одночасно на честь Кобзаря перейменували і сам сквер, і кінотеатр. У квітні 2001 р. скверу ім. Шевченка надано статус парку-пам'ятки садово-паркового мистецтва місцевого значення.

Проскурівська, 40. Кінотеатр ім. Шевченка. Найбільший кінотеатр міста й області. Споруджено у 1940 р. та названо на честь легендарного льотчика В.Чкалова. Одразу після відкриття кінотеатр ім. Чкалова став гордістю міста і по праву ввійшов у число найкращих в Україні. І це не дивно – просторий кінозал, фойє, бібліотека, музично-оркестровий зал, буфети, найсучасніша на той час апаратура, – все було до послуг відвідувачів. Додамо до того ж, що в архітектурному плані нова будівля чудово довершила формування тодішньої центральної площі Проскурова: перед кінотеатром височів пам'ятник В.Леніну, навпроти розташовувався будинок міськвиконкому (нині військкомат), поруч, через будинок – театр (нині Будинок культури), а з тильного боку кінотеатру розкинувся центральний парк культури та відпочинку. За останні роки кінотеатр був технічно переобладнаний та від 1992 р. носить ім'я Тараса Шевченка. 

Проскурівська,43. Будинок культури. У 1892 р. у Проскурові був відкритий приватний театр Шильмана, який розташовувався в дерев'яній будівлі по вул. Кам’янецькій. Театр не мав власної трупи та надавав приміщення заїжджим акторам. Заручившись підтримкою міської влади, у 1907 р. Шильман зводить по вул. Олександрівській нову будівлю театру. Поруч із ним відкривається невеличкий готель для приїжджих акторів та затишний “театральний ресторан”. Театральне життя в Проскурові пожвавилося: усе частіше місто стали відвідувати акторські колективи з Києва, Одеси, Петербурга. Під час громадянської війни, коли Проскурів опинився у центрі подій, пов’язаних із становленням Української Народної Республіки (УНР), театр часом використовували для засідань Уряд УНР та Директорія, що у 1919-20 рр. тричі перебували в Проскурові. Театральний зал пам’ятає промови Головного Отамана С.Петлюри, командуючого Січовими стрільцями Є.Коновальця, урядовців С.Остапенка, Б.Мартоса, І.Мазепи та ін. Відбувались під час громадянської війни й вистави. Так, у серпні 1919 р. на підтримку УНР гастролював Новий Львівський театр. Саме на проскурівській сцені судилося останній раз виступити видатній українській оперній артистці Катерині Рубчаковій – незабаром, 22 листопада 1919 р., талановита акторка померла від тифу. У 1920 р. театр був націоналізований, у його приміщенні спочатку діяв пересувний робітничо-селянський театр, а від 1925 р. – Український державний драмтеатр. У березні 1941 р. Проскурів став обласним центром і тому прийняли рішення про переведення сюди Кам'янець-Подільського обласного театру ім. Петровського. Але початок війни, змусив відкласти переїзд на повоєнний час. Лише у листопаді 1944 р. обласний театр прибув до Проскурова. В 1960 р. на розі вул. Кам’янецької (тоді – вул. Фрунзе) і Гагаріна споруджують нову будівлю театру, а у приміщенні на Проскурівській, 43 розмістився міський Будинок культури.

Проскурівська,46. Побудований у 1880-х рр. купцем Соломоном Маранцем – одним із найбагатших мешканців Проскурова. Він вів торгівлю цукром і гасом, мав численну нерухомість, володів паровим млином і цукровим заводом. У XX ст. будинок кілька разів перебудовувався, поки не набув свого остаточного вигляду. З перших днів радянської влади тут перебували різні радянські і військові установи. Недобру славу цій будівлі принесли 1930-ті рр., коли тут знаходилося окружне відділення НКВС. В жахливі роки сталінських репресій у прилягаючих до цього будинку підвалах були знищені тисячі безневинних людей. Світле життя для колишнього будинку Маранца розпочалося у повоєнні роки, коли тут розташувався Палац піонерів. У 1989 р. Палац переїхав у нове приміщення, а в будинку №46 розмістився театр ляльок.

Проскурівська,47. Споруджено будинок у 1903 р. купцем Давидом Ніренбергом для відділення Південно-Російського банку – одного із провідних банків Російської імперії. У 1908 р. установа отримала нову назву – Об’єднаний банк. У меншій частині будинку Д.Ніренберг влаштував готель “Венеція”. Після встановлення радянської влади будівля банку була передана в користування державним установам. У 1950-х рр. тут знаходився облвиконком, у 1960-х рр. - міськком партії, у 1970-х рр. - редакції обласних газет “Радянське Поділля” і “Корчагінець”, з 1986 р. розташувався обласний художній музей. 

Проскурівська,57. Споруджений у 1939 р. як гарнізонний Будинок Червоної Армії. У травні-червні 1940 р. тут розташувався штаб Польового управління Південного фронту під командуванням Г.Жукова, який мав завдання “звільнення Північної Буковини та Бессарабії з-під окупації Румунії” та приєднання цих територій до СРСР. Після перенесення адміністративного центру Кам’янець-Подільської області до Проскурова, з березня 1941 р. у Будинку Червоної Армії розташувався обком партії та комсомолу. Наприкінці червня – початку липня 1941 р., через декілька днів після початку Великої Вітчизняної війни, у будинку розташовувався командний пункт Південно-Західного фронту під командуванням М.Кирпоноса. Після визволення міста у березні 1944 р. тут відновив роботу обком партії. На початку 1950-х рр. будинок знову перейшов у розпорядження військових як гарнізонний Будинок офіцерів. З 2005 р. споруду Будинку офіцерів передали під навчальний корпус університету управління та права.

Проскурівська,83. Цей двоповерховий будинок із перших днів свого існування і вже протягом століття перебуває винятково в “розпорядженні” дітей. Побудовано його у 1906 р. для потреб міського училища. В перші роки радянської влади на базі училища створюється середня українська школа, яка у 1930-х роках мала №7, а у повоєнний час – №3. Зазначимо, що в роки Великої Вітчизняної війни, німецько-фашистські окупанти в приміщенні школи №7 відкрили “Вербувальний пункт” – для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього з січня 1942 р. до кінця окупації було вивезено понад 1300 чоловік. В 1970 р. середня школа переїхала в інше приміщення, а будинок передали обласній станції юних техніків. 

Відзначимо по вул. Проскурівській ще три пам'ятники. Перш за все – Богдану Хмельницькому (відкритий 1955 р.) на Привокзальній площі, силует якого став одним із символів обласного центра. По-друге – пам’ятник жертвам репресій “Ангел Скорботи”, відкритий 1997 р., скульптори – Микола та Богдан Мазури. Й нарешті – Меморіальний комплекс «Вічний вогонь», де поховані 17 воїнів-визволителів міста.

Розташована у центральній частині міста, пролягає від р. Плоскої (вхід до Центрального парку культури та відпочинку) до вул. Грушевського. Частково сформувалась ще у ХVI ст. У нинішньому виді прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р. й мала першу назву – Мала Бузька, яка пов’язана з тим, що вулиця пролягає вздовж русла Південного Бугу. Вулиця бере початок серед приватної забудови колишнього Старого Міста, де до початку ХХ ст. мешкало переважно польське населення Проскурова та, перетнувши Кам’янецьку, пролягала серед прибузьких єврейських кварталів міста. Серед забудови Старого Міста виокремлювалася базарна площа (тому цей район ще називали Старим Базаром) та велична споруда костьолу Святої Анни. Костьол був побудований у другій половині XVIІ ст. на місці плоскирівського замку, що прийшов у занепад та був розібраний. Спочатку храм був невеликим і дерев’яним, поки у 1820 р. на його місці не побудували кам’яний. На початку XX ст. костьол перебудували у бароковому стилі. Проте, у 1936 р. костьол Св. Анни за рішенням радянської влади був зруйнований. Тепер, приблизно на місці костьолу височіє школа №1, що поблизу входу до центрального міського парку. Наприкінці ХІХ ст. вулиця Мала Бузька стала називатись Набережною. В 1965 р. вулицю перейменували на честь В.Примакова – радянського військового діяча, організатора та керівника Червоного козацтва. З 2014 року перейменована на Староміську.

Розташована у центральній частині міста. Прокладена згідно плану забудови міста від 1824 р., першу назву – Мільйонна, вулиця отримала наприкінці ХІХ ст. Така назва пов’язана з тим, що в 1890-х роках на розі з вул. Комерційною (нині - Грушевського) була побудована нова споруда повітового казначейства, яке за думкою мешканців Проскурова “розпоряджалося мільйонними капіталами”. У 1921 р. Мільйонну перейменували на честь одного з місцевих революційних діячів Самусяка. В 1940 р. під час святкувань 70-ї річниці від дня народження В.Леніна, вулиці дали його ім’я. В 1985 р. влада вирішила, що носити ім’я Леніна повинна центральна вулиця міста, і тому колишню Мільйонну перейменували – на Жовтневу (на честь Жовтневої революції 1917 р.). В 1991 р. отримала назву Театральна, яка пов’язана з розташуванням на початку вулиці обласного музично-драматичного театру. 

Обласний музично-драматичний театр ім. М. Старицького (раніше – ім. Петровського) заснований у 1931 р. в місті Новочеркаськ (нині Ростовської обл. Росії), як Північно-Кавказький крайовий український драматичний театр. У 1933 р. був переведений в Україну та перебував у Вінницькій області, де отримав статус обласного. Влітку 1938 р. театр переїхав до Кам’янець-Подільського – адміністративний центр новоствореної області. Під час Великої Вітчизняної війни театр був евакуйований у тил, де проводив гастрольну роботу на підприємствах, у військових частинах, госпіталях. Після визволення України повернувся на Поділля, але не в Кам’янець-Подільський, а в новий обласний центр – Проскурів. До 1960 рр. театр перебував у будівлі теперішнього міського Будинку культури, до 1982 р. – у приміщенні філармонії, а з 1982 р. переїхав до нової споруди.

Серед старовинних споруд вулиці виокремлюються два будинки. Перш за все – будинок, споруджений 1914 р. для потреб міського банку (Героїв Майдану, 38). З початком Першої світової війни банківську будівлю тимчасово передали у розпорядження військового відомства. У 1917-20 рр. тут розміщувався штаб Запорізького корпусу армії УНР, яким командував визначний український воєначальник, полковник армії УНР Петро Болбочан. У довоєнні та повоєнні роки у будинку тривалий час був головпоштамт, згодом телефонна станція, від 2006 р. – бібліотека Хмельницького університету управління та права. Ще один старовинний будинок, що нагадує невеличкий палац, знаходиться по Героїв Майдану, 46. Побудований на початку ХХ ст. для Проскурівської поштово-телеграфної контори. Нині тут розташований обласний військкомат. У вересні 2002 р. на перехресті Театральної і Грушевського було відкрито пам’ятник подолянам, загиблим в Афганістані та інших локальних війнах. Автори оригінальної композиції – хмельницькі скульптори Микола та Богдан Мазури. З 2014 року - вулиця Героїв Майдану (Визнаючи неоціненні заслуги Героїв Майдану у становленні демократичного ладу в Україні, вшановуючи пам’ять загиблих).

Розташована у центральній частині міста, пролягає від вул. Свободи до вул. Трудової (район залізничного вокзалу). Прокладена згідно плану забудови міста від 1888 р., перша назва – Велика Вокзальна. У 1919 р. перейменована на честь Т.Шевченка. Від початку свого заснування вулиця мала вигляд бульвару. В 1959 р. поблизу перехрестя зі Старокостянтинівським шосе був установлений пам’ятник Т. Шевченку, але під час реконструкції вулиці у 1981 р. монумент та зелену смугу бульвару демонтовано. На вул. Шевченка збереглося чимало старих будинків – колишнє єврейське училище поч. ХХ ст. (Шевченка, 1), житловий особняк 1907 р. (Шевченка, 5), адміністративний корпус спиртоочисного складу Акцизного управління, 1905 р. – нині кондитерська фабрика (Шевченка, 69) та інші. В одноповерховому будинку початку ХХ ст. (Шевченка, 3), у роки Великої Вітчизняної війни мешкав підпільник П.Вітанов, на квартирі якого у 1942-43 рр. проходили засідання комітету Проскурівської підпільної антифашистської організації. У 1995 р. в цьому будинку відкрито музей історії Проскурівського підпілля. Два квартали по обидва боки вул. Шевченка, 46 займає Національна академія Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького. Серед споруд цього навчального закладу, збереглися старі казарми, які були побудовані в 1936 р. для потреб окремої танкової бригади. Від 1944 до 1958 р. в них розміщалось Проскурівське танкове училище. У 1958 р. училище перевели на Далекий Схід, а військове містечко перейшло у розпорядження 17-ї гвардійської мотострілецької дивізії. У 1970 р. дивізію тимчасово перекинули до Угорщини, а на її базі було засновано Хмельницьке вище артилерійське командне училище. У 1992 р. на базі артилерійського училища було створено інститут прикордонних військ України, який у 1995 р. отримав статус академії.