14 червня 1891 року у селі Зашків на Львівщині народився Євген Коновалець - провідник українського націоналізму, полковник Армії УНР, творець і керівник одного з найбоєздатніших військових формувань Армії Української Народної Республіки - Корпусу Українських Січових Стрільців, організатор і командант Української Військової Організації, засновник та голова Організації Українських Націоналістів, один із провідних діячів українського націоналістичного руху.

Полковник Євген Коновалець був унікальною людиною, мав надзвичайний інтелект, сильний характер, моральну силу, володів високим авторитетом та сталевою волею. Саме з цією яскравою, сильною і харизматичною особистістю пов'язано становлення та остаточне організаційне оформлення українського націоналістичного руху.

Маючи 26 років, він взяв участь у створенні однієї з найпотужніших частин армії Української Народної Республіки – Галицько-Буковинського куреня Січових Стрільців, який відіграв вирішальну роль у багатьох критичних для української справи ситуаціях: під час січневого більшовицького заколоту в Києві у 1918-му, антигетьманського виступу Директорії, а також під час боїв за Українську державність 1919 року.

Євген Коновалець був переконаний, що шлях до здобуття незалежності України може бути лише один – створення добре підготовленої, вишколеної та обов’язково патріотично налаштованої та мотивованої армії. Полковник вважав, що саме поєднання військового професіоналізму, муштри та національної ідеї є запорукою сильного, ефективного війська. Крилатим став вислів Провідника: «У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю».

Після поразки Українських визвольних змагань 1917-1921 років саме Євген Коновалець став своєрідним «містком» між двома поколіннями учасників боротьби за незалежність: тими, хто боровся в добу Української революції і тими, хто постав у 1930-ті та увійшов в історію України як творець феномену під назвою «ОУН».

Євген Коновалець прийшов у світ в родині сільської інтелігенції. Його батько був управителем місцевої народної школи, там же вчителювала його мати. Дід Коновальця отець Михайло був довгі роки греко-католицьким парохом.

На той час Україна була розділена і перебувала під окупацією, але вся Євгенова родина брала активну участь в громадському та політичному житті, дбаючи про збереження та відродження української національної традиції.

У рідному Зашкові Євген Коновалець закінчив в 1901 році народну школу. Далі переїжджає до Львова, де навчається в Українській Академічній гімназії, а у 1909 році вступає до Львівського університету на правничий факультет.

Коли Євгенові було 19 років, він взяв участь у боротьбі студентства за український університет, що відбулась на початку липня 1910 року. Тоді українці хотіли провести віче вулицями Львова, втім, поляки спорудили барикади в університеті, аби не допустити протестів. Унаслідок цього розпочались сутички, через кілька хвилин на місце прибула поліція, в результаті майже 30 студентів було поранено, а від рук шовініста загинув товариш Коновальця, діяч студентського руду Галичини Адам Коцко. З того часу Коновалець стає лідером українського студентського руху, пізніше – членом Української національної демократичної партії. Двадцятидворічний юнак увійшов до «Тіснішого народного комітету» УНДП, очолюваного Костем Левицьким, на засіданнях якого провідні галицькі політики обговорювали та ухвалювали рішення з актуальних питань українського політичного життя в Австро-Угорщині.

Найбільший вплив на молодого Коновальця мали один з розбудовників «Соколу» Іван Боберський, акт Мирослава Січинського та знайомство з наддніпрянською еміґрацією, особливо з Дмитром Донцовим.

У 1912 році Коновалець стає секретарем Львівської філії «Просвіти», а у 1913 році його обирають до головної управи Українського Студентського союзу.

На початку Першої світової війни, у серпні 1914 року, Коновалець був мобілізований до Австрійської армії. У червні 1915-го, під час боїв на горі Маківці, старшина Легіону Січових Стрільців Коновалець разом з побратимами потрапив до російського полону, в табори над Волгою в Царицині. Там він веде активну роботу серед українських бранців, формуючи з них ядро майбутніх учасників збройної боротьби.

Після Лютневої революції, навесні 1917 року, молодий офіцер подався до Києва, де взявся до організації Українських збройних сил: «Галицько-Буковинського» куреня Січових Стрільців, який згодом розширився до Корпусу СС, що налічував понад 20 тисяч вояків. Двадцятисемирічному командирові Корпусу СС уряд УНР присвоїв звання полковника.

Коновалець твердив, що для збереження в краю ладу і для оборони України від ворогів, що зазіхали на українські землі, треба створити могутню, регулярну, національну армію.

Полковник Євген Коновалець був здібним організатором, політиком, обстоював ідею соборної неподільної України, тісно співпрацював з Головним Отаманом Симоном Петлюрою. У 1918–1919 роках у складі Армії УНР командував дивізією, корпусом і групою Січових Стрільців під час бойових операцій проти російсько-більшовицьких та денікінських військ.

Бойова історія Корпусу Січових Стрільців та його незмінного ватажка Коновальця в період Української революції 1917-1921 років тісно пов`язана з історією Проскурова – сучасного Хмельницького та області. Саме до Проскурова після кровопролитних боїв з більшовиками під Києвом прибув на реорганізацію Корпус Січових Стрільців у другій половині лютого 1919 року. Звідси, після проведення на терені краю мобілізації та матеріального військового оснащення, зміцнений Корпус СС рушив воювати з більшовиками під Бердичів у березні 1919 року. Влітку 1919-го Корпус Січових Стрільців відзначився в боях більшовицькими ордами в ході Проскурівської операції та в спільному поході Наддніпрянської та Галицької армій на Київ-Одесу. В Проскурові влітку 1919-го розташовувалася Пресова квартира (редакція) друкованого органу Корпусу СС – газети «Стрілецька думка».

Задля продовження української визвольної боротьби, звільнившись з польського табору для інтернованих у Луцьку, полковник засновує восени 1920 року у Львові Українську Військову Організацію, якою керує до 1928 року.

З грудня 1922 року Коновалець був змушений жити в еміграції у Чехословаччині, Німеччині, Швейцарії, Італії та інших країнах.

Перебуваючи за кордоном, полковник таємно керував боротьбою організації з польськими окупантами на терені Галичини й на терені України з комуно-московською окупацією.

Діяльність УВО на рідних землях підготувала ґрунт до наступного етапу національно-визвольної боротьби — створення Організації Українських Націоналістів, що постала 3 лютого 1929 року у Відні, а Євгена Коновальця було обрано головою проводу ОУН.

ОУН поступово охоплювала організаційною мережею всі українські землі.

Наприкінці 1920-х — на початку 30-х років Коновалець, організаційно зміцнивши УВО та ОУН, встановив контакти з політичними силами Німеччини, Великобританії, Литви, Іспанії, Італії та організував українські політично-інформаційні служби в багатьох політичних центрах Європи, залучив до співпраці з ОУН широкі кола української еміграції. В міжнародній політиці велику роль відігравали політичні здібності Коновальця. За дорученням Євгена Коновальця було сформовано військовий штаб та розпочато формування старшинських кадрів для нової національної української армії. Коновалець ініціював створення Культурної референтури ОУН і докладав зусиль, аби українське питання розглянула Ліга Націй. Завдяки його енергії і сміливості ОУН вже в середині 1930-х стала найавторитетнішою націоналістичною організацією як в середовищі української еміграції, так і на українських землях в складі СРСР. Активна діяльність ОУН, що проголосила своєю метою здобуття Україною самостійності й соборності, не могла не привернути увагу тодішнього головного ворога української державності – керівної верхівки СРСР. Кремль дратувало те, що Організація своєю інформаційною роботою доводила до відома світової громадськості правду про Голодомор 1932-1933 років в Україні під радянською окупацією. З метою обезголовити українські сили і спровокувати в них внутрішнє протистояння та розкол напередодні війни СРСР з Німеччиною було вирішено вбити Євгена Коновальця. Задля цього в 1937 році Народному комісаріату внутрішніх справ СРСР на чолі з Миколою Єжовим було доручено розробити багатоходову операцію, яка фактично розпочалася ще за кілька років до того, коли радянські спецслужби почали активно діяти проти ОУН, шляхом впровадження в її середовище секретних агентів.

Євген Коновалець загинув у Роттердамі (Голландія) в результаті спецоперації, проведеної органами НКВС СРСР, 23 травня 1938 р. Вбивство Коновальця виконав співробітник НКВС терорист Судоплатов.

Поховали полковника у суботу 28 травня 1938 року. Від керівництва ОУН попрощатися із загиблим прийшов генерал Курманович, з Лондона і Берліна прибули три співробітники «націоналістичної прес-служби» і радник Тарновецький. Був присутнім також литовський консул у Нідерландах, оскільки Коновалець став в еміграції литовським громадянином. А ось близькі родичі загиблого, що жили у Львові, не змогли приїхати в Голландію вчасно: паспорти їм видали тільки через декілька днів після похоронів. З часом на могилі лідера ОУН був встановлений пам’ятник. До речі, спочатку це поховання вважалося тимчасовим; тіло Коновальця ретельно забальзамували, щоби згодом його останки можна було перевезти в Україну.

Ще в 2013 році заговорили про перепоховання праху полковника УНР на Батьківщині: зробити це мали до 2018 року, однак досі питання залишається відкритим.

Після загибелі Євгена Коновальця організований ним націоналістичний рух продовжував набирати сили, а прапор визвольної боротьби підняли Степан Бандера, Роман Шухевич та інші славні сини української нації.

22 січня 2018 року, на відзначення Дня Соборності та 100-річчя Української революції 1917-1921 років, у Хмельницькому з ініціативи міської влади було відкрито пам`ятну дошку Євгенові Коновальцю на будівлі, де свого часу розташовувалася Пресова квартира Січових Стрільців.

За інформацією Музею історії міста Хмельницького