Новини

У Хмельницькому згадали Героя російсько-української війни Володимира Панчука

Відбувся вечір-спомин, присвячений вшануванню пам’яті учасника російсько-української війни, командира міномета батальйону спеціального призначення Національної Гвардії України «Донбас», сержанта Володимира Феліксовича Панчука. Захід відбувся у15-му гарнізонному будинку офіцерів, що у мікрорайоні Ракове.

Володимир Панчук – справжній син свого народу, палкий патріот, безстрашний чоловік, який завжди хотів жити у єдиній та незалежній Українській державі й не міг залишатись осторонь тих подій, які розгорнулись на Сході нашої країни.

На вечір спогадів прийшли батько героя Хачатрян Фелікс Цолакович, дружина Ірина, донечка Евеліна, однокласники, друзі, громадськість міста. У заході також взяла участь заступник міського голови Галина Мельник.

«Сьогодні ми зустрічаємось з великим воїном України, велетом духу, велетом своєї справи паном Володимиром. Ми готуємо книгу про Почесних громадян міста Хмельницького, збираємо фотографії, спогади їхніх друзів і таке враження, що вони серед нас. Володимир душу й тіло поклав за нашу свободу, з честю виконав жертовний чин перед Батьківщиною, перед родиною і перед Богом… Важко рідним, але ним треба пишатися, - зазначила заступник міського голови Галина Мельник. – Наші хлопці здійснюють великий подвиг. Вони охороняють, виборюють кожен клаптик нашої землі. І ми маємо молитися за них, допомагати вірою, словом і ділом, кожен на своєму місці і тільки тоді ми здолаємо окупанта».

Зі сльозами на очах про Володимира розповідали його перша вчителька Ольга Сергіївна Кміта, однокласники, друзі родини.

Незламний і сміливий воїн народився 3 січня 1978 року у місті Хмельницькому, в сім’ї Фаїни Володимирівни та Фелікса Цолаковича. Панчук Володимир ріс енергійним, життєрадісним хлопчиком, із нестримною цікавістю та жагою пізнання. Завжди допомагав батькам та сестрі по господарству. Маленький Володя до трьох років ріс біля бабусі у Вірменії, розмовляв лише вірменською, згодом батьки забрали його до Хмельницького.

З 1985 до 1993 року навчався в ЗОШ № 12 міста Хмельницького, а 11-й клас закінчив у ЗОШ № 9 міста Хмельницького.

Навчаючись у школі, Володимир був звичайною дитиною, любив спорт, особливо любив друзів, а друзі любили його.

Навчався в Хмельницькому національному університеті, в Хмельницькому інституті соціальних технологій університету «Україна». Служив в Збройних силах України, завершив службу в званні сержанта у ракетній бригаді міста Хмельницького.

Навесні 2012 року у Володимира та його дружини Ірини народилась донечка Евеліна - його найцінніший скарб. Завжди мріяв про донечку, як буде заплітати їй косички.

З початку бойових дій на сході України, навесні 2014, Володимир не міг залишатись осторонь тих подій, пішов добровольцем у зону АТО, служив в 2-му батальйоні спеціального призначення Національної гвардії України «Донбас» командиром міномету, псевдо «Араб».

З війни Володимир намагався дзвонити сам. На всі питання була одна відповідь: «Все добре». На власному автомобілі зробив надпис «Донбас» та поїхав на ньому на схід України.

Як згадує дружина Ірина, їхня остання зустріч була наприкінці січня 2015 року, він приїхав до донечки, весь вільний час проводив з нею.

11 лютого 2015 року нерівний бій з переважаючими силами ворога біля селища Логвинове, що розташоване на трасі Дебальцеве — Артемівськ, прийняли бійці батальйону «Донбас», серед них був сержант Володимир Феліксович Панчук.

БМП, в якій був Володимир, потрапила в засідку терористів, група змогла зайняти оборону та довгий час стримувати противника, запобігши потраплянню в кільце та нападу на військову колону. Сили були нерівні, а можливості відійти не було, група героїчно продовжувала бій…

Під час бою було знищено понад 20 терористів, але внаслідок чисельних поранень сержант Панчук Володимир Феліксович загинув.

19 лютого бійці «Донбасу» обміняли одного полоненого на тіла загиблих «Кемела» і «Араба» та тіло одного військовослужбовця ЗСУ.

За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни Володимир Панчук нагороджений орденом «За мужність» III ступеня, почесною відзнакою міської громади «Мужність і Відвага". Почесний громадянин міста Хмельницького.

На будинку, де проживав Володимир, розміщується меморіальна дошка, а вулиця тепер має назву – вулиця Героїв АТО.

У жовтні 2017 року на фасаді СЗОШ № 12 відкрили меморіальну дошку Володимиру Панчуку. Саме в цьому навчальному закладу він провів свої шкільні роки.

Допоки ми живі — житиме пам’ять про наших героїв. Володимир Панчук з меморіальної дошки щодня зустрічатиме і проводжатиме поглядом учнів, нагадуватиме кожному з нас, що він поклав життя, аби ми жили в мирній квітучій Україні.

Присутні вшанували пам’ять Володимира Панчука хвилиною мовчання. Вшанування пам’яті – це не просто наш святий обов’язок, це наша шана і гордість за справжніх героїв.

Вічна пам'ять Героям, вічна пам'ять Володимиру Панчуку! Герої не вмирають!