1.

Антонюк

Володимир Петрович

Найтитулованіший спортсмен міста, заслужений майстер спорту України, повний кавалер ордена «За заслуги» Антонюк Володимир Петрович, футболіст - гравець команд з вродженими наслідками дитячого церебрального паралічу.

Найвагоміші спортивні досягнення на міжнародному рівні: чемпіон XII, XIII та XV літніх Паралімпійських ігор з футболу (2004, 2008 та 2016 рр.); срібний призер XIV літніх Паралімпійських ігор (2012 р.); чемпіонати світу (2003 р. та 2017р -1 місце, 2015р.- II місце, 2007 р. та 2011 р.- III місце); всесвітні спортивні ігри серед спортсменів з ДЦП (2001, 2005, 2009р.р. - І місце, 2006 р. - II місце, 2010р. - III місце); переможець Інтерконтинентального кубку (2013); чемпіон Європи (2002, 2006, 2010 та 2014 р.р.). Обирався капітаном збірної команди України, визнавався кращим гравцем і бомбардиром багатьох міжнародних змагань.

За досягнення високих спортивних результатів на престижних світових змаганнях серед людей з інвалідністю, за мужність, самовідданість та волю до перемоги, піднесення міжнародного авторитету України нагороджений:

• орденом «За заслуги» III (2003р.), II (2004р.) та І (2008р.) ступенів;
• орденом «За мужність» III (2012 р.) та II (2016р.) ступенів;
• почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004 і 2008р.р.);
• відзнакою Хмельницької ОДА «Подільський Оскар» у номінації кращий спортсмен Хмельницької області (2005р.);
• відзнакою міської ради м. Кам'янця Подільського «Честь і слава» (2001);
• подяками і грамотами Хмельницької міської ради, управління молоді та спорту.

2.

Бірюк

Лев Васильович

Учитель за фахом, який не боявся у часи комуністичної диктатури відкрито проголошувати і боротися за Незалежність і Соборність України.

Лев Бірюк один з засновників Народного Руху України в нашому місті, у лютому 1989 року. Неодноразово засуджений радянською судовою системою. На шпальтах першої нелегальної газети "Пробудження" від Народного Руху, яка піднімала на боротьбу хмельничан, стоїть адреса квартири, в якій проживала сім'я Лева Бірюка. Номери цих газет демонструються в музеї міста. На мужності і принциповості таких українців, як Лев Бірюк, вчать підростаюче покоління українців. Вчать їх як стати і бути патріотами, а головне - борцями за ідею.

Він депутат Хмельницької міської ради трьох скликань. Депутат обласної ради. Народний депутат 4, 5, 6 скликань. Представник України в Асамблеї ОБСЄ.

Нагороджений державними орденами "За заслуги", "Знак пошани", а також "Почесною грамотою Верховної ради України".

3.

Комарницький

Зіновій Андрійович

Комарницький Зіновій Андрійович після закінчення Самбірського педучилища працював учителем.

З 1950 року відбував ув'язнення в таборі у Воркуті, примусові роботи. Звільнений у 1956 році, приїхав на Львівщину, потім перебував на Одещині, згодом переїхав до Хмельниччини, де працював викладачем математики у Вовковинецькій школі-інтернаті більше тридцяти років.

Проживав в місті Хмельницькому, очолював обласну управу Всеукраїнського братства ОУН-УПА імені Героя України Романа Шухевича-Тараса Чупринки, був багаторічним головою обласної організації Всеукраїнського товариства політичних в'язнів та репресованих, членом громадської організації «Хмельницький Майдан».

Учасник всіх політичних акцій демократичних сил в м. Хмельницькому і на Хмельниччині, нагороджений вищими відзнаками Народного Руху України - орденами Чорновола першого і другого ступеня.

Активний громадський діяч, великий патріот, щира та душевна людина Комарницький Зіновій Андрійович помер у 2017 році.

4.

Лисюк

Олександр Олексійович

Трудову діяльність розпочав у 1961 році після навчання в Львівському технікумі харчової промисловості.

У 1976 році був призначений директором макаронної фабрики, а з 1980 року – директором кондитерської фабрики. З липня 1982 року Олександр Лисюк займає посаду генерального директора Хмельницького обласного виробничого об’єднання пиво-безалкогольної промисловості. З 2011 року – Голова Наглядової ради.

За значні виробничі досягнення у 2010 році колектив товариства було занесено на обласну Дошку пошани "Кращі люди Хмельниччини".

Олександра Лисюка відзначено трудовою відзнакою Міністерства аграрної політики України "Знак пошани", присвоєно почесне звання "Заслужений працівник промисловості України"

5.

Нетяга

Юхим Кирилович

Народився 15 січня 1930 року в селі Ярославка Меджибізького району. Член Проскурівської окружної підпільно-партизанської організації.

В кінці літа 1941 року в період окупації фашистами Хмельницької області, під час відступу наших військ Кошарський Карл Карлович організував підпільну групу з школярів Ярославської середньої школи, яку очолив Нетяга Юхим Кирилович.

Закінчивши 10 класів Юхим Кирилович поступив в Балашівське військово-льотне училище дальньої авіації. Після закінчення училища в 1951 році був призначений інструктором Челябінського авіаційного училища дальньої авіації. В 1954 році був направлений у вищу школу дальньої авіації, після закінчення якої був направлений на Далекий Схід льотчиком ракетоносного полку - носія ядерної зброї. В 1969 році після аварії отримав травму спини, звільнився у запас та повернувся на Батьківщину в м. Хмельницький у званні майора.

З 17.02.1970 року працював інструктором обласного комітету ДОСААФ, інспектором по кадрах ПМК Тресту "Київм'ясомолремонт". Був начальником зведеного загону ВОХР Хмельницького облуправління хлібопродуктів.

Видав книги: "Непереможний", "Патріот" "В ім'я життя" "Гіркі верстви".

Є членом обласної та міської ради ветеранів України, активно проводить військово-патріотичне виховання молоді.

6.

Рибцов

Андрій Іванович

Народився на території РРФСР в родині військового. Навчався у школі № 12 м. Хмельницький. Армійську освіту здобув в Хмельницькому вищому артилерійському командному училищі. За час служби пройшов війну в Афганістані. Мешкав з родиною в Хмельницькому. Він любив Україну, казав "Вона мене вигодувала і викохала. Це моя Батьківщина".

З початком російської збройної агресії проти України Андрій Іванович вже у березні 2014 року прийшов добровольцем до військкомату. Тричі просився відправити його на фронт. Зрештою домігся призначення в 3-й десантно-штурмовий батальйон "Фенікс", сформований з добровольців у складі 79-ї окремої десантно-штурмової бригади. Командир артилерійської батареї. Служив за мобілізацією з серпня 2014 до вересня 2015 року. Зі своїм підрозділом обороняв населені пункти в районі Маріуполя (Широкине, Гранітне, Чермалик). Під його командуванням було знищено 4 з 6 російських ракетних установок "Град", котрі обстріляли 24 січня 2015 року околиці Маріуполя.

Повернувшись з фронту, офіцер активно займався громадською діяльністю та справами ветеранів АТО. Керівник Хмельницької Спілки учасників бойових дій, Хмельницької обласної філії ГО "Українська асоціація інвалідів АТО". Директор Хмельницької футбольної команди ветеранів АТО — ФК "Легіон". Брав участь у зустрічах ветеранів з молоддю, в організації та презентації фотовиставки "Боги війни", на якій були представлені фото, зроблені бійцями батальйону "Фенікс".

За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі нагороджений Орденом Богдана Хмельницького III ступеня (10.06.2015). Медаллю "За благодійну діяльність" ("Спілка Матері Миру" від 13.11.2016). Почесною відзнакою Хмельницької міської громади "Мужність і відвага" (посмертно, рішення 17-ї сесії Хмельницької міської ради від 20.09.2017). Медаллю "23 окремий батальйон "Хортиця" (посмертно, наказ командування військової частини А-2988 № 215 від 15.08.2017 за порятунок бійців 23 батальйону).

Серце капітана Рибцова зупинилося вночі 11 березня 2017 року. Постійні стреси, виснаження, втома (заміни не було весь період запеклих затяжних боїв, позиції залишав завжди останнім, не покидав своїх бійців самих) — підірвали сили і здоров'я Балу.

7.

Рязанцев

Микола Тимофійович

Рязанцев Микола Тимофійович народився 6 листопада 1926 року на Північному Кавказі в Ставропольському краї.

Трудовий шлях розпочав у 1942 році на посадах обліковця на молочній фермі, а далі - після закінчення курсів трактористів - у тракторній бригаді.

У 1943 році продовжив свій трудовий шлях начальником Воєнно-навчального пункту села Воздвиженського, що у Ставропольському краї. Після проходження снайперських курсів був направлений кулеметником в автоматну роту на Перший білоруський фронт, далі воював у складі польової полкової розвідки, де проявив неабиякий героїзм: врятував пораненого командира та привів двох полонених німців. У 1944 році Микола Тимофійович був призначений командиром відділення у другій танковій роті. Закінчив війну у 1945 році в місті Берлін (Німеччина).

Після Другої Світової війни Рязанцев Микола Тимофійович працював на будівництві на Кольському півострові, острові Нова Земля, у Мурманську, Архангельську, на півострові Ямал і Таймир упорядкованих поселень, міст з багатоповерховими будинками; баз для ракет стратегічного призначення: електростанцій; цементних, цегельних, суднобудівних і судноремонтних заводів.

Нагороджений двома орденами Червоної Зірки, Орденом вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом «За мужність», медаллю «За бойові заслуги», медаллю «За звільнення Варшави» та медаллю «За взяття Берліну», 25 вітчизняними медалями та 2 зарубіжними.

Ініціатор створення у місті Хмельницькому Алеї Слави, яка носить назву "Герої Радянського союзу. Місце подвигу - Хмельниччина". Алея була урочисто відкрита 25 березня 2014 року біля Меморіалу Слави під час відзначення 70-ї річниці визволення Хмельниччини від фашистських окупантів.

8.

Чайковський

Михайло Євгенович

Народився 15 грудня 1963 року на Хмельниччині. Доктор педагогічних наук, професор, автор понад 140 праць, зокрема, монографій і навчальних посібників із проблем соціально-педагогічної роботи з молоддю з особливими потребами в умовах інклюзивної освіти. Ініціатор створення та ректор Хмельницького інституту соціальних технологій Відкритого міжнародного університету розвитку людини "Україна" -  єдиного вишу в регіоні, де забезпечена інклюзія. За 20 років існування інституту вищу освіту здобули близько 9 тис. випускників, з них 800 – молодь з інвалідністю. У закладі на пільгових умовах навчаються студенти-воїни АТО. Інститут кілька років поспіль посідає третє місце у консолідованому рейтингу МОНу України серед вишів міста.

Покликанням М.Чайковського є громадська робота в місті. З 1994 року - засновник і голова Подільського товариства імені Г.С.Сковороди. Завдяки його наполегливості та зусиллям більше 2-х десятиліть ведеться просвітницька робота, присвячена українському філософу, просвітителю XVIII століття Г. Сковороді: у місті створено музей-бібліотеку, проводяться науково-практичні конференції "Сковородинські читання на Поділлі", ведеться постійна культурна робота серед жителів міста. Завдяки зусиллям М. Чайковського у нашому місті встановлено перший і єдиний в незалежній Україні пам’ятник Г. Сковороді та створено сквер «Сад Григорія Сковороди» (м-рн Добове).

Михайло Євгенович успішно проявив себе у спортивній діяльності. З 1990 року - тренер збірної команди з традиційного карате. За вагомі спортивні досягнення та підготовку спортсменів високих рівнів, удостоєний почесного звання «Заслужений тренер України».

Завдяки високому професійному рівню, наполегливості, особистим діловим якостям, М. Чайковський за свою діяльність нагороджений відзнаками МОН України: «Відмінник освіти України» (2003 р.) та «Петро Могила» (2008 р.); почесною грамотою київського міського голови; подяками та почесними грамотами Хмельницької обласної ради та облдержадміністрації, міської ради; за громадську діяльність був обраний «Людиною року» (1999 р.), за вагомий особистий внесок у розвиток вищої школи України нагороджений Хрестом пошани «За духовне відродження» (2004 р.), лауреат Хмельницької міської Премії імені Богдана Хмельницького (2012 р.), лауреат Премії імені Я.Гальчевського у номінації «За освітню діяльність» (2004 р.), лауреат Хмельницької обласної премії імені Миколи Дарманського в номінації «Кращий науковець» (2016 р.), .лауреат Міжнародної літературної премії «Сад божественних пісень» імені Г.С.Сковороди (2018 р.).

Талановитий організатор і керівник, знаний науковець, активний громадський діяч - він усе життя наполегливо працює задля добробуту людей та держави.