Народився 2 травня 1973 року в українській родині Дмитра та Валентини Пілець в селі Кадиївці Кам’янець-Подільського району. Закінчив місцеву школу, відслужив строкову військову службу. У 1994 році закінчив професійно-технічне училище № 24, здобув професію кухаря.

Арсеній Дмитрович Пілець свідомо обрав важку тернисту дорогу війни, розумів, що має захищати національний дім, родину, і що тут має господарювати українець. 25 лютого 2022 року зібрав документи і добровільно пішов до військкомату. Дружина Ірина Ігорівна, з якою він прожив 28 прекрасних років не відмовляла його, хоч і була важка тривога у серці, розуміла чоловіка що по іншому не може. Його порядність, його Честь не дозволяли залишитись осторонь, в той важкий час, коли молодь була на передньому краї горнила війни.

Арсеній Дмитрович воював у 36 окремому стрілецькому батальйоні оперативного командування «Захід» в/ч А4054. Був мужній, розсудливий, мав розуміння війни і її кривавих законів. Часто прикривав молодих хлопців своєю спиною, розумів, що вони наше майбутнє. Був кухарем за фахом і міг наварити їм українського борщу на увесь взвод, радів тому, що може створити настрій за важких і небезпечних обставин. «Був веселою і надійною людиною», - кажуть побратими, які любили і поважали його. Арсеній Дмитрович відповідав за все військове господарство частини.

Дружина Ірина Ігорівна – старша медсестра у Хмельницькій дитячій лікарні, пишається своїм чоловіком, вміє тримати удар долі. Каже, що були з ним не просто подружжя, а були друзями, розуміли одне одного, будували своє життя разом затишним і комфортним. Виростили двох освічених синів Мирослава і Владислава. Сини вчителюють, дуже люблять свою роботу, вкладають в діток всю душу.

 «Він був прекрасною людиною, виріс у нашому селі, тут ходив у садочок, школу. Пішов добровольцем захищати країну. Всі його любили, поважали, він був чуйний і добрий», - говорить староста села Кадиївці Сергій Задорожний про Арсенія Дмитровича.

«Бабусю, твій син - Герой. Тримайся, ми мусимо це пережити», - так мужньо і разом тримається родина після того, як Арсеній пішов у засвіти 1 вересня 2022 року, коли його взвод зайшов на позиції в селищі Піски, де за словами Президента України було «пекло, яке не описати». Піски – це остання позиція. П’ятеро їх було. Командира взводу, земляка Василя Луцика накрив гранатомет. Арсеній Дмитрович побіг витягувати, але і його накрив танк. «Віддав життя за друга свая»… За Україну!

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.