У 1936 р. уряд УРСР розпочав підготовку до чергової адміністративно-територіальної реформи, що планувалась на наступний рік та мала головну мету – для більш зручного управління поділити величезні області на менші. Зокрема, з Харківської області виокремити Полтавську, з Одеської – Миколаївську, з Київської – Житомирську. Постало питання розділення на дві частини й Вінницької області. Вирішили з трьох її прикордонних округів (Кам’янецького, Проскурiвського та Шепетiвського) утворити окрему область. На обласний центр у Раді народних комісарів УРСР запропонували Проскурів, як такий, що розташований на перетині залізничних та шосейних шляхів i має центральне географічне положення в новому регіоні. Але, виявилось, що у місті фактично не було адміністративних будинків, яких для функціонування обласного апарату потрібно було чимало. Не відповідала статусу адміністративного центру забудова та благоустрій міста. Отож, іншої альтернативи не було – центром новоутвореної області вирішили встановити Кам’янець-Подiльський, що і було затверджено Постановою ЦВК СРСР від 22 вересня 1937 р.[8]. Область відповідно отримала назву Кам’янець-Подiльська. Разом з тим, Раднаркомом УРСР ще 1936 р. було поставлено завдання перед партійним апаратом та міською владою Проскурова – за п’ятирічку вивести місто на рівень, який би відповідав статусу обласного центру.

Того ж 1937 р. архітекторами та інженерами харківського державного інституту проектування міст («Діпромісто»)[1] був розроблений «Генеральний проект реконструкції м. Проскурова» [7, арк.1-62]. Підписали його директор-головний інженер «Діпроміста» В. Новіков[2], керівник архітектурно-проектувальної майстерні М. Давидович[3], інженер М. Левіцький та старший економіст Головін. До текстової частини додавались креслення (мал.1).

План був розрахований на десять років: перша черга мала бути реалізованою до 1942 р., друга черга – до 1948 р. Проектанти передбачали, що за цей час населення міста збільшиться удвічі, та складатиме 57 – 60 тисяч мешканців.

Головна увага була спрямована на повну реконструкцію центральної частини міста, де повинна була зникнути одноповерхова забудова. Прибузькі єврейські квартали взагалі пропонувалось знести та зробити на їх місті відпочинкову зелену зону. Були визначені головні магістралі міста – це існуючі вулиці 25-Жовтня (нині – Проскурівська) та Фрунзе (нині – Кам’янецька), а також вулиця Шевченка, яку планувалось продовжити до теперішньої Володимирської. Крім того, Старокостянтинівське шосе повинно було отримати мостовий шляхопровід над залізницею, та далі через Дубове вийти на Кам’янецьке шосе (мал.2). Архітектори запроектували п’ять нових майданів – два адміністративних, Привокзальний, Спортивний та площу Культури. Цікаво, що для Центрального міського майдану відводили місце поблизу парка імені Франка – де нині ми маємо меморіал «Вічний вогонь». Там передбачалась побудова Будинку Рад та комплексу триповерхових адміністративних будівель (мал.3). Інший адміністративний майдан планували створити у середині кварталу, що нині обмежений вулицями Проскурівською, Володимирською, Подільською та Грушевського, звільнивши його від одноповерхової забудови. Там передбачалось будівництво універмагу, поліклініки, музею, добудова до тильного боку театру (нині – міський Будинок культури) (мал.4). Ще один великий майдан – Культури, повинний був з’явитися на місці, де нині Дитячий Світ та «Либідь-Плаза». Цю площу мав би прикрасити величний Палацу культури.

Окрім докорінної реконструкції центру, було заплановано розширення Проскурова за рахунок приєднання села Заріччя та розбудови на його північній околиці житлового масиву на 17 тисяч мешканців (район теперішнього проспекту Миру). Проектанти передбачали приєднання до міста й села Гречани, але як промислового району. Там мали спорудити ряд підприємств, серед яких найбільший в Україні цукровий комбінат.

Окрему увагу проектанти приділили Південному Бугу та парковим територіям. У планах було проведення комплексу меліоративних робот, спрямлення русла та організація у заплаві річки величезного «Лугопарку» площею 101 га. Нині там, де у 1937 р. планували «Лугопарк» – маємо Палац творчості дітей та комплекс гіпермаркетів. На місці старого єврейського цвинтаря (нині – район по вул. Свободи від будівлі Держстандарту до вул. Прибузької) був запроектований парк піонерів і жовтенят площею 8 га. На Привокзальному майдані, після реконструкції вокзалу, планували закласти сквер площею 3,5 га.

Проскурівська міська рада оперативне схвалила проект «Діпроміста» та почала його реалізовувати. Нарада при Поскурівському міськплані від 17 грудня 1937 р. встановила обсяги та порядок реалізації першої черги проекту [7, арк.83-84]. Перш за все вирішили добудувати у 1938-40 рр. вже розпочаті об’єкти, зокрема: чотириповерхові будинки для офіцерського складу мiсцевого гарнiзону (т.зв. ДОСи), двоповерховий готель (нині – музичне училище), Будинок Червоної Армії (нині – навчальний корпус університету управління та права), кінотеатр імені Чкалова (нині – кінотеатр імені Шевченка). Одночасно розпочали проведення комплексу робіт у комунальній сфері – розширяли мережу водогону, було забрукувано десятки кілометрів вулиць i тротуарів. На 1941-42 рр. було заплановано більш грандіозне: перепланування деяких вулиць, формування центрального міського майдану з Будинком Рад, спорудження стадіону, універмагу, критого ринку, поліклініки, хірургічного корпусу лікарні, лазні-пральні, пожежного депо, медичного технікуму, трьох шкіл, шляхопроводу по Старокостянтинівському шосе, адміністративного майдану центрального району. Другою чергою (1943-48 рр.) передбачалась забудова Заріччя, формування площі Культури, Спортивного майдану, будівництво шляхопроводу по вулиці Фрунзе, технікуму харчової промисловості... Але, війна не дозволила втілити плани у життя.

Хоча із задуманого майже нічого не встигли реалізувати, тим не менш, проскурівчани відчули деякі позитивні наслідки прийнятого плану реконструкції міста. За три роки до війни благоустрій та забудова змінилась на краще, Проскурiв став найбільшим містом за чисельністю населення в області[4] та найголовніше – у березні 1941 р. набув статусу обласного центру.

Факт перенесення обласного центру з Кам’янця-Подільського до Проскурова зафіксований рядом постанов. Перша вийшла у Москві – 14 березня 1941 р. ЦК ВКП(б) і Рада народних комісарів СРСР видали постанову про перенесення обласного центру з Кам’янця-Подільського до Проскурова [1]. Наступного дня побачила світ Постанова №313/107 від 15 березня, яку видали Раднарком УРСР та ЦК КП(б)У за підписом голови Раднаркому УРСР Л. Корнійця та секретаря ЦК КП(б)У М. Бурмистренко [5, арк.51]. Сплив цілий місяць, і аж тоді, у травні з’явився Указ Президії Верховної Ради Української РСР «Про перенесення обласного центру з міста Кам’янця-Подільського до міста Проскурова», підписаний головою Президії Верховної Ради УРСР М. Гречухою [2, арк.19]. Цікаво, що документ складається із одного коротенького речення – «Перенести обласний центр з міста Кам’янця-Подільського до міста Проскурова Кам’янець-Подільської області» та навіть не містить точної дати: написано – травень 1941 року. Цей факт ще раз наочно засвідчує: всі принципові питання вирішували партійні органи, а ради досить часто формально і не завжди акуратно та оперативно підтверджували те, що вже сталося.

Ще одне показове спостереження. За логікою складання документів названі постанови та укази мала б хоч коротко обґрунтувати причини перенесення обласного центру з міста в місто. Але такого у них ми не бачимо. Наприклад, у Постанові Раднарком УРСР та ЦК КП(б)У від 15 березня 1941 р. (мал.5) першим пунктом зазначене коротко «Перенести центр Кам’янець-Подільської області у місто Проскурів», а у наступних п’яти пунктах йдеться про вимоги у зв’язку з цією подією: виведення із Проскурова ряду військових частин, передачу облвиконкому квартир, які займав командний склад, переміщення середньої школи №1 у інше приміщення для розташування в ній виконкому облради, виділення 4829,5 тис. карб. на здійснення переїзду з Кам’янця-Подільського до Проскурова та додатково 2120 тис. карб. для будівництва 2-х житлових будинків і надбудови третього поверху школи №1, у приміщенні якої планувалося у майбутньому розмістити облвиконком [5, арк.51]. У додатку до цієї постанови подано детальний розпис названих вище пунктів, який вказує на заплановане виведення із Проскурова до Вінниці штабу 37-ї стрілецької дивізії разом з особовим відділом, трибуналом та батальйоном зв’язку, до Кам’янця-Подільського – 18-ї мотомеханізованої бригади і топографічного загону. Ще 8 військових частин, що займали приміщення у центрі Проскурова, переводили на околиці міста – до військових містечок Дубового та Ракового. Щодо детального розподілу 4829,5 тис. карб., які передбачались на переїзд обласних установ і організацій, то тут цікаво, що серед усіх 34 установ, найбільше коштів було закладено на облуправління НКВС (870 тис. карб.), обкому КП(б)У (650,9 тис. карб.), облвиконкому (404 тис. карб.) та облміліції (307,5 тис. карб.). На благоустрій нового обласного центру передбачалось 1000 тис. карб. [5, арк.52-53].

20 березня бюро Кам’янець-Подільського обкому КП(б)У приймає ще один документ з переїзду, яким створює обласну комісію з п’яти чоловік на чолі з головою облвиконкому А. Ковбасюком[5] [6, арк.48]. Наслідком роботи комісії стала постанова №26 облвиконкому та бюро обкому КП(б)У «Про затвердження плану переїзду і розташування обласних організацій у Проскурові» від 31 березня 1941 р., яку підписали голова облвиконкому А. Ковбасюк і перший секретар обкому партії О. Власов. Зокрема, поки не було здійснено заплановану надбудову третього поверху над приміщенням школи №1, облвиконкому і обкому надали приміщення Будинку Червоної Армії (нині – навчальний корпус університету управління та права). Як згадував Григорій Тонкочеєв[6], який перед війною працював в обкомі КП(б)У секретарем із пропаганди: «Будинок обкому партії в Кам’янці-Подільському передали військовим (нині в цьому будинку розміщується Кам’янець-Подільський коледж будівництва, архітектури та дизайну). Натомість у Проскурові військові передали Будинок Червоної Армії під обком партії. Переїзд відбувся за один день. Уранці секретарі обкому з Кам’янця роз’їхалися по районах, а кожний відділ повантажив на виділені машини столи, шафи, інший інвентар. Пізно ввечері секретарі повернулися в обком, розміщений уже в Проскурові» [1]. Так само, за день переїхав облвиконком та його відділи. Зберігся кошторис витрат на цей переїзд: упакування майна та вантажно-розвантажувальні роботи – 7200 карб., транспортування майна – 44700 карб., виплата проїзних, добових, багажних та підйомних для співробітників – 52100 карб. У відомості на оплату зазначено про переїзд 25 службовців та працівників облвиконкому. Усього у штаті облвиконкому (без відділів) було 64 людини, отож переїзд торкнувся лише окремих осіб [4, арк. 1, 4, 7-8].

Одночасно з швидким переїздом, керівники області побачили, що для розміщення відділів облвиконкому не вистачає приміщень, звільнених військовими. Голова облвиконкому А. Ковбасюк звернувся у Київ з клопотанням про додаткове виділення приміщень. 2 квітня 1941 р. з’явилась Постанова Раднаркому УРСР про затвердження цього клопотання, за яким пропонувалось Проскурівську сільськогосподарську школу перевести у приміщення птахорадгоспу імені Леніна, Проскурівську школу шоферів до Полонного, будинок вчителів та Проскурівський туберкульозний санаторій до Кам’янця-Подільського, Проскурівський історичний архів до Летичева. Також пропонувалось вирішити питання з Наркоматом охорони здоров’я УРСР про звільнення приміщень, що займають Проскурівська фельдшерсько-акушерська школа та школа медсестер, з наступною передачею цих  приміщень облвиконкому [5, арк.73-74]. Проте, як показав подальший хід подій, цю постанову виконати не встигли – у червні розпочалася війна.

На отримання високого статусу обласного центру відреагував виконком Проскурівської міської ради, який занепокоєний незадовільним санітарним станом міста, видав 14 квітня 1941 р. Обов’язкову постанову №1: «Про утримання в санітарному та впорядкованому стані вулиць, майданів і садиб міста» [3, арк.1]. Нею висували умови щодо прибирання та утримання у чистоті вулиць, тротуарів, дворів та садиб, упорядковували рух транспорту, вивіз сміття та відходів, встановлення кіосків та столиків для торгівлі, зобов’язували домовласників провести ремонт фасадів будинків, встановити на будинках таблички з назвою вулиці і номером будинку, привести у належний вигляд огорожі та палісадники садиб, мати у кожній садибі убиральню, помийну яму, ящик для сміття або відходів, забороняли вирубувати дерева без попереднього дозволу комунального відділу тощо. Були прописані навіть такі заборони: «розклеювати реклами і об’яви на стінах будинків та огорожах», «випускати з двору будь-яку худобу без догляду, пасти худобу в парках, скверах і на вулицях міста», «псувати дерева, толочити траву, рвати квіти»  «прати або споліскувати білизну біля колодязів і водопровідних колонок», «витріпувати з балконів речі хатнього вжитку, розвішувати на них білизну і одяг».... Додамо, що обов’язкова постанова набувала чинності з дня оголошення, а винних за її порушення передбачалось карати штрафом до 100 карб. або примусовою працею до одного місяця.

Таким чином, протягом березня-квітня 1941 р. до нового обласного центру Проскурова переїхали всі обласні державні і партійні установи. Проте, до початку війни не встигли перебратись деякі обласні установи і заклади, як наприклад театр, бібліотека та інші. Не була перейменована область – вона ще до 1954 р. залишалася Кам’янець-Подільською.

Джерела та література:

1. Будзей О. Діалектика петлі // Подолянин. – 2011. – 1 квітня.
2. Держархів Хмельницької обл., ф.Р.261, оп.1, спр.19.
3. Держархів Хмельницької обл., ф.Р.338, оп.1, спр.368.
4. Держархів Хмельницької обл., ф.Р.338, оп.1, спр.369.
5. Держархів Хмельницької обл., ф.Р.338, оп.5, спр.102.
6. Держархів Хмельницької обл., ф.Р.338, оп.5, спр.112.
7. Держархів Хмельницької обл., ф.Р.1178, оп.1, спр.403.
8. Червоний кордон. – 1937. – 21 вересня.

----------------------------------------------------------------------------------------------------------

Опубліковано: Єсюнін С.М. Перенесення обласного центру із Кам’янець-Подільського до Проскурова // Хмельницькі краєзнавчі студії: науково-краєзнавчий збірник / [редкол. Баженов Л.В. (голова), Блажевич Ю.І. (співголова), Єсюнін С.М. (відп. секр.) та ін.] – Хмельницький, 2016. – Вип.7. – С. 40-50.