Сергій Бондарчук народився 9 вересня 1961 року в селі Губин Старокостянтинівського району Хмельницької області. Після закінчення Ладигівської середньої школи у 1978 році вступив на фізико-математичний факультет Кам’янець-Подільського педагогічного інституту (нині Кам’янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), який закінчив у 1983 році, пов’язавши своє життя з учителюванням. Спочатку працював вчителем фізики та математики у Поповецькій восьмирічній школі Старокостянтинівського району на Хмельниччині; у 1994–1996 роках – в АТ "Україна" села Сахнівці Старокостянтинівського району; з 1997 року викладав фізику у Старокостянтинівській гімназії Старокостянинівської міської ради. Був учителем вищої кваліфікаційної категорії "вчитель-методист". У 2012 році став переможцем міського етапу конкурсу "Вчитель року-2013" у номінації "Фізика", а також узяв участь в обласному етапі конкурсу. Був координатором Всеукраїнського фізичного конкурсу "Левеня", який проходив у Старокостянтинові.

Працюючи зі школярами, Сергій Бондарчук знаходив час і для громадської діяльності. У 2005–2009 роках він очолював міську організацію Конгресу українських націоналістів. Із 19 червня 2009 року став головою Старокостянтинівської міської організації ВО "Свобода". 2012 року балотувався від об’єднання до Верховної Ради (№111 у виборчому списку), але не пройшов, того ж року став помічником-консультантом народного депутата України Ігоря Сабія. Брав активну участь у житті рідного міста як член виконавчого комітету Старокостянтинівської міської ради Хмельницької області та член ради сприяння розвитку освіти міста Старокостянтинова.

Захоплювався музикою, спортом, літературою, був членом ВУТ "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка. Цікавився історією, зокрема часами козаччини, був курінним Українського козацтва.

Разом із дружиною Тетяною Сергій Бондарчук виховав сина Володимира.

Із перших днів Євромайдану Сергій Бондарчук брав активну участь в акціях протесту. Після побиття мітингувальників 30 листопада 2013 року на столичному майдані Незалежності він організовував акції та мітинги на підтримку Майдану у Старокостянтинові, а також часто їздив до Києва та допомагав землякам щодо поїздок для участі у вічах і протестних акціях, які відбувалися у столиці. У Києві долучився до групи однопартійців із Хмельницької сотні ВО "Свобода", в якій перебував іще один майбутній Герой Небесної Сотні – Микола Дзявульський. Сотня мешкала у приміщенні КМДА. Сергій Бондарчук часто приїздив до Києва разом із дружиною Тетяною.

Востаннє чоловік поїхав на Майдан 19 лютого 2014 року сам, сказавши, що цього разу їдуть лише чоловіки. Уранці 20 лютого Сергій Бондарчук зателефонував дружині та повідомив, що переночував у КМДА та що в нього все добре. А невдовзі, як і багато його побратимів, виносив на Інститутській із-під обстрілу поранених майданівців, захищений лише металевою каскою. О 09:29, коли перебував біля сходів центрального входу Міжнародного центру культури і мистецтв Федерації профспілок України ("Жовтневого палацу"), отримав поранення сам. Йому намагалися надати першу допомогу – спочатку в приміщенні "Жовтневого палацу", а потім у готелі "Козацький". Лікарі намагалися врятувати його, але поранення, яке пошкодило внутрішні органи та спричинило велику крововтрату, виявилося смертельним.

Сергієві Бондарчуку було 52 роки.

Сергія Бондарчука поховано у місті Старокостянтинові Хмельницької області.

За громадянську мужність, патріотизм, героїчне обстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, самовіддане служіння українському народу, виявлені під час Революції Гідності, Указом Президента України № 890/2014 від 21 листопада 2014 року Сергієві Бондарчуку посмертно присвоєно звання "Герой України" з удостоєнням ордена "Золота Зірка".