Народився Василь Миколайович у Хмельницькому, в трудолюбивій українській родині Миколи та Наталії Романюків. Закінчив навчально-виховний комплекс № 5, здобув спеціальність столяра у вищому професійному ліцеї № 4. Відслужив строкову службу спочатку у військовій частині Харкова, а потім Шепетівки. 28 червня 2022 року отримав повістку.

Василь Миколайович Романюк - Воїн-захисник! Дивитись як ворог плюндрує його рідну землю не міг, сказав рідній матері, що йде воювати і декілька раз ходив до військкомату, щоб його взяли захищати Україну. Зрадів, коли на кінець добився свого. Маленький наплічник - і він за розподіленням потрапив спочатку в Ярмолинецьку військову частину, де саме йшла розконсервація військових запасів і потрібні були майстерні руки, які вміють ремонтувати непросту техніку. Василь Миколайович був водій від Бога, любив машини, знав їх до останнього гвинтика. Та і під час строкової служби він закінчив школу молодших військових спеціалістів і був командиром відділу зенітно-ракетних комплексів «Бук». Цей досвід тепер надто пригодився під час цієї технологічної війни. Спочатку він із сорока побратимами із нашої області захищали місто Суми, а далі Донецький напрямок - Піски. Василь служив мужньо і самовіддано, був вірний військовій присязі «я ніколи не зраджу українському народу», і цю обіцянку воїн виконав ціною свого життя.

Василь був працьовитий, уважний до батьків, завжди допомагав по господарству. Він пішов добровольцем, щоб ворог не прийшов до його дому, родини. Радів, що пройшов комісію у військкоматі і йде захищати та ще й переживав з побратимами перед відправкою на фронт, щоб не відправили назад, додому. Дзвонив у вільну хвилину з фронту, говорив рідним, що непроста ситуація, але нехай не переживають, вони справляться і наказував близьким, щоб берегли себе, тримались. То пекло у Пісках для Василя, як і для всіх воїнів, було і несподіванкою, і реальністю наджорстокої війни третього тисячоліття. Ворог сунув навалою, переважав у військовій техніці і живій силі. Обстріли тривали 24/7, але захисники розуміли, що треба утримати позиції.

Василь Миколайович пішов у засвіти 17 серпня 2022-го, виконуючи бойове завдання під час артилерійського обстрілу на Донеччині у селищі Піски, захищаючи країну. Його мати Наталія Іванівна каже, що син був ввічливий, добрий, працьовитий, поважав батьків. А ще любив собак, завжди підгодовував їх у дворах. А тітка Людмила доповнює: «Він прожив усього 46 років. Добровольцем пішов захищати країну. У його житті було все: радість, тривоги, сум, втрати і тепер війна. Він ніколи не скаржився, жив у злагоді, з терпінням переносив усі випробування». Я кажу йому: «Вася, ми тебе чекаємо вдома. Світла, добра людина була, яка була задоволена життям, спілкувався з нами, підтримував родину, заходив часто до нас», - доповнює інша тітка Теофіля.

До повномасштабного вторгнення російських військ в Україну Василь Романюк часто їздив на виставки собак , розповідає двоюрідна сестра загиблого Людмила, був кінологом: «Він мав своє підсобне господарство, в нього дуже великий був притулок для собак, яких він тренував і мав за те безліч нагород і досягнень. Прекрасним був братом у мене. Дуже добрий, дуже розумний, завжди допомагав нам усім, завжди підтримував нас у всьому». «Василь був справжнім патріотом своєї батьківщини, - каже з любов’ю сестра Анжела. - «З перших днів, він сказав, що піде захищати свою країну, тому що вважав це своїм обов’язком. Ми йому казали, що може ти одумаєшся. Він відповів: « Ні, ніхто мене не спинить. Я йду». Він хотів, щоб ним пишались, що захищає країну, не боїться ворога, визволяє Україну. Бо тут його дім, його земля і українська родина.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.