Олександр Володимирович Співачук народився 9 березня 1982 року. Батьки хотіли назвати Тарасом, але сестра випросила новонародженому братикові ім’я Захисника. У дитинстві його захоплювало все: художня література і техніка, спорт й історія рідного краю та його мальовнича краса. Володимир Співачук завжди пишався своїм сином: «Він ріс розумним, талановитим, добрим і відповідальним. Своїми здібностями й успіхами Сашко тішив і вчителів Хмельницької ЗОШ І-ІІІ ступенів №15, де він навчався з 1989 по 1999 рік, і викладачів Хмельницького національного університету».

Майор міліції Олександр Співачук одним із перших правоохоронців у травні 2014 року добровільно вступив до батальйону патрульної служби міліції особливого призначення «Миротворець» ГУМВС України у Київській області. Брав участь в охороні правопорядку у Слов’янську, Торецьку, біля Горлівки та в інших населених пунктах Донеччини.

У підрозділі, де служив Олександр, побратими навіть не знали, що він – син громадського діяча, знаного на Хмельниччині, народного депутата України IV скликання Володимира Леонідовича Співачука.

В останній розмові з родичами, було це 28 серпня 2014 року, вранці, десь о восьмій годині, Сашко наголосив: «Якщо будуть дзвонити і казати, що я загинув – не вірте». І не вірили... Навіть після ДНК-аналізу, після перепоховання, після посмертного нагородження... Але реактивна артилерія, танки, міномети і все, чим нашпигували з армійських складів Росії відряджені на Донбас російські підрозділи та місцевих найманців, кинули на Іловайськ. У тому пекельному, кривавому котлі під Іловайськом згоріли останні ілюзії про братерство українського народу з російським. Це сталося 29 серпня 2014-го, у «зеленому коридорі» на дорозі між селами Новокатеринівка та Горбатенко...

У 2004-2005 роках Олександр Співачук служив у внутрішніх військах, а з жовтня 2005 року він – співробітник органів внутрішніх справ, був надто відповідальним професійним слідчим. У Південно-Західному відділі міліції міста Хмельницького він пройшов шлях від помічника дільничного інспектора до помічника начальника відділу з кадрового забезпечення. 2011 року його переведено на посаду слідчого, а з червня 2013 року призначено старшим слідчим УМВС України у Хмельницькій області.

За бездоганне виконання службових обов’язків неодноразово відзначався подяками керівництва і грамотами відомства, нагороджений медаллю МВС України. Отримав другу вищу освіту на факультеті правознавства та правоохоронної діяльності Національної академії внутрішніх справ. Олександр любив читати книги, навчатися, тому і займався науковою роботою, опублікував низку наукових праць у галузі права.

Керівництво полку «Миротворець» нагородило Олександра Співачука відзнакою «За сумлінну службу». А колеги з обласного управління національної поліції започаткували турнір з мініфутболу «Кубок пам’яті Олександра Співачука». Однією з перших команд, які брали участь у ньому, була команда, де грає син Олександра, Дмитро Співачук. «Саша для нас завжди живий. Він живий, бо живе те, за що він боровся», – говорить батько Володимир Співачук.

Указом Президента України Олександра Володимировича Співачука у квітні 2015 року нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Згідно з рішенням п’ятої сесії Хмельницької міської ради від 16 березня 2016 року його нагороджено Почесною відзнакою міської громади «Мужність і відвага». Рішенням дев’ятої сесії Хмельницької міської ради від 26 жовтня 2016 року за проявлену мужність, героїзм, незламність духу у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України Олександру Співачуку присвоєно звання «Почесний громадянин міста Хмельницького». Рішенням міської ради ім’я Олександра Співачука присвоєно Хмельницькій СЗШ І-ІІІ ступенів №15. На її фасаді відкрито меморіальну дошку на честь воїна.