Є люди із криці, їх життя не гне. Вони знають чого хочуть і куди ідуть… Їхнє серце – їм дороговказ… І вони малюють своє життя важкими, але яскравими фарбами.

Юрій Чабах. Ці слова стверджують людину з великим серцем, аналітичним розумом, поєднанням добра і справедливості. Бути байдужим не його кредо. Бути попереду, служити честі, служити справі, цілеспрямованість – сенс його буття.

Був сильний, статний, гідний, самодостатній. Твердо, широкими кроками йшов по життю і ні на що не жалівся. Після Революції Гідності, в якій він брав активну участь, Україна взяла курс на реформи. Юрій повірив в їх незворотність і теж подав документи у новостворену Національну поліцію України. Перфектно склав всі необхідні тести та нормативи. І вже за деякий час урочисто присягав на вірність Україні.

У нього була стрімка кар’єра. Вже за три роки Чабах отримує посаду оперуповноваженого сектору кримінальної поліції. Пізніше – оперуповноваженого сектору розкриття злочинів проти особи відділу кримінальної поліції Бучанського РУП ГУНП у Київській області. Він відчув себе в професії, а професію в собі. І це було його чоловіче ЕГО! Ризикувати, але знати задля чого. Виїжджав у складі слідчо-оперативних груп, долучившись до розслідувань складних та резонансних злочинів. Молодий оперуповноважений був задіяний у розкритті майже всіх тяжких злочинів на території обслуговування Бородянського відділення поліції і всі добре розуміли, що складну і важку справу може розплутати тільки Чабах.

На зауваження, що складно, небезпечно, батьки чули: «Я знайшов себе! Це моє! Це чоловіче! Я працюватиму тут!». Товариші по службі з шаною і повагою ставились до Юрія, відчували в ньому силу, знання, професіоналізм, товариське плече, впертість у доведенні справи до логічного завершення.

Народився Юрій 4 листопада 1984-го року в місті Торез на Донеччині. Він змалечку зростав із почуттям справедливості та ставав на захист слабших. «Син дуже любив тварин, ніс додому скривджених котів, собак, горобців, навіть черепаху одного разу приніс», – згадує тато поліцейського Олександр Миколайович. На початку 90-х родина переїхала до Києва, пізніше до містечка Буча. Закінчив гімназію, вступив до Українського гуманітарного інституту, на спеціальність «Менеджмент та міжнародна економіка». Успішно його завершив і зайнявся бізнесом. Здобув освіту ще і правника в Юридичному інституті Національного авіаційного університету.

Родина Юрія була українською. У ній панував спокій, злагода, підтримка і любов – почувались одним цілим. Батьки не перечили синові. Батько Олександр Миколайович сам присвятив службі в органах МВС 13 років. Він розумів, чому єдиний син постійно на службі, розумів його роботу, його ризики життя, вмів мовчати, коли сину було важко розрубувати важкі гордійові вузли. Мати Ольга Володимирівна пишалася своїми такими рідними, твердими характером чоловіками.

Він захоплювався «Динамо», любив спорт і авто, частенько грав у шахи. А ще багато читав, особливо на історичну тематику. І оті книги, а ще освічена українська родина заклали в ньому фундамент державницького мислення, а ще тверде: «Я звідси не поїду! Це моя земля!». І цей молодий чоловік із холодним розумом і золотим серцем знав що робить, вірив у себе і вірив в Україну.

«Юрій був мотивований роботою. Одним із його життєвих кредо була допомога людям, співчував потерпілим, мав гарне почуття гумору, був гарним товаришем, людиною колективу», – розповідає начальник відділення поліції № 2 В’ячеслав Цилюрик.

Коли вранці 24 лютого 2022-го року перші російські ракети прилетіли на територію Київщини, Юрій Чабах з рідної Бучі відразу приїхав на місце служби у селище Бородянка. Усі жахіття перших днів воєнного конфлікту та окупації Юрій зі співробітниками прийняли на себе…

«Син допомагав людям евакуюватися з Бучі та Бородянки. Допомагав розбирати завали будинків у які влучили снаряди», – розповідає батько Олександр. Він згадує, як розстріляли будинок синового колеги Івана Симороза, внаслідок чого загинула вся його сім’я. Юрій Чабах бачив трагедію сім’ї і допомагав рятувати.

На декілька днів Юрій з’явився удома, син прорвався через окупацію до батьків. Три дні побув з ними, щоб заспокоїти родину, набутись ними. Батьки розуміли напругу, ризик і небезпеку, які супроводжували сина. «Я змінився! Не стійте у мене на дорозі! Я буду йти до кінця! До перемоги!», – сказав Юрій, коли мати тривожилась про його життя. Згодом Юрій виїхав на службовій машині щоб допомогти людям евакуюватися та розвідати обстановку; ще готував карту місцевості, звідки може зайти ворог, підходи і шляхи відходу наших. Він перекривав Шибено і Красний ріг. Це ті наші населені пункти, територію яких ще контролювала поліція. Агенти, «очі» скидали Юрію інформацію про ворожу техніку, її локацію. Аналізував і передавав у головне управління. А ще, кремезний дідок з бородою в Бучі таємно відстрілював окупантів, бо розумів, що тієї нечисті на його землі не має бути. І, ймовірно, то був Юрій Чабах, стиха розповідають очевидці, адже стрільцем Юрій був від Бога.

«Мені досі здається, що зараз відкриються двері, і я почую швидкі кроки сина…» – зізнається батько капітана Чабаха.

Указом Президента «За особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, сумлінне та бездоганне виконання службового обов’язку» капітан Юрій Чабах нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади».