Народився Євгеній Вікторович 28 червня 1986 року в родині військовослужбовця, закінчив спеціалізовану загальноосвітню школу № 12. «Хочу бути військовим, як батько (батько служив у 19 ракетній бригаді)», – не раз стверджував Євгеній і пішов навчатись в Кам’янець-Подільський військовий ліцей. А далі – Одеський інститут Сухопутних військ, який уже закінчував у Львові. Служив у Старокостянтинові, звідки перевівся в легендарний 8-й окремий полк спеціального призначення у складі Сил спеціальних операцій Збройних сил України, який дислокується у м. Хмельницькому і підпорядкований Головному управлінню розвідки Міністерства оборони України, входить до складу Об'єднаних сил швидкого реагування.

З 2014 року країна отримала інше покоління офіцерів, які самі приймають рішення на полі борні відповідно до обставин і ситуації, і для яких перемога – найвища цінність життя. Таким був і Євгеній Будзіховський. Належав до покоління інтелектуалів, які знають історію України, знають стратегію держави, справу, якою займаються і зроблять все, щоб їхні діти і онуки жили у вільній, цивілізованій, незалежній Україні.

Євгеній Будзіховський свято вірив у непереможність свого народу і що цей народ має мати свою національну хату, бути вільним і незалежним, і торувати свою нескорену дорогу волі, добра і любови…

Офіцер Збройних Сил України. Полковнику Євгенію Вікторовичу Будзіховському у червні мало виповнитися 36 років. Захищав територіальну цілісність України вже не вперше. Був учасником воєнних дій в зоні АТО.

Славний Син батьків Галини і Віктора Будзіховських, які виховали двох мужніх синів, двох соколів Євгенія і Сергія, він з перших днів війни з ганебним цинічним ворогом пішов захищати кордони України від військової агресії на Сході, а коли ворог почав повномасштабну війну, Євгеній Вікторович взяв участь у боях на Київщині. Він добре розумів, що до столиці ворогу рукою подати. Тому і опинився під Гостомелем за власним покликом, а не розпорядженням, бо це був плацдарм наступу на столицю. Ворог мріяв за три дні взяти Київ і пройти парадом по Хрещатику. Але не знав справжньої душі сучасних українців, які за свободу і незалежність, за свою землю, за своїх дітей стануть непереможними, а окупант стане ганьбою на весь світ. «Друга по довжині армія третього світу» зламала зуби об український могутній національний кулак…

ЗСУ для Євгенія – це була стихія його життя. Усього досягав сам, знав перфектно англійську мову, кропітливо вникав у весь процес військової справи, систематично відточував професійну майстерність.
 
За добросовісне ставлення до роботи, високий фаховий рівень, високу відповідальність у 2012 році був підвищений по службі в Головне управління розвідки у місті Києві. В червні 21-го закінчив Воєнно-дипломатичну академію.

24 лютого 2022 року…Час великого іспиту українського народу…Євгеній перебував у тривожному Києві. Добу за добою знаходився на роботі. Зателефонував своїм батькам, повідомив стиха, що війна, що треба захищати державу. На тривожне мамине: «Сину, небезпечно!» відповів: «За Батьківщину не жалко віддати життя…». І це був мамин Женя – чесний і відвертий. Був дуже близький із мамою, розумілися з пів слова, з батьком більше говорили на кухні про чоловічі справи. Він завжди турбувався про них, був їхньою опорою.

Євген був добрий, сентиментальний, кристально чесний і чистий душею. Мав сім’ю, двох діток: Микитку і Миколку. Дружина Анна теж стала військовою, не пробачила ворогу, що забрав її коханого, батька їхніх діток. Чотирьохрічний Миколка питає бабусю, що «як на гвинтокрилі піднятись вище за хмари, чи побачимо ми татка», а Микитка мріє вирости і придумати таблетки, щоб оживити батька. Така ціна свободи…

«Держава, на жаль, не будується без крові і без поту. І ці буремні дні, в яких ми з вами з 24 
лютого знаходимося, це підтверджують. Найкращі доньки і сини взяли зрою, щоб захищати наш земний український дім. Інші допомагають в тилу, чим можуть. Церква молиться і підносить свої молитви, щоб Господь врозумив і зупинив російського агресора», – неоднора-
зово повторював і повторює протоієрей ПЦУ Олег Макаровський.

Указом Президента України Євгенія Будзіховського нагороджено орденом «Богдана Хмельницького» III ступеня №55911.

Рішенням Хмельницької міської ради від 23.09.2022 року Євгенію Вікторовичу Будзіховському присвоєно звання «Почесний громадянин Хмельницької міської територіальної громади» за особисту мужність та героїзм під час захисту державного суверенітету та територіальної цілісності України.