Сторінки історії

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ МІКРОРАЙОН: ВІД МАКОВИХ ПОЛІВ ДО СУЧАСНИХ КВАРТАЛІВ

Сергій ЄСЮНІН

Це один із найбільших мікрорайонів Хмельницького, розташований на південно-західній околиці міста, від чого й отримав свою назву. Мікрорайон відносно молодий – його розбудова почалася від середини 1960-х років.

 Буквально ще століття тому південно-західною околицею Проскурова була залізниця. За Кам’янецьким переїздом ліворуч від дороги на Кам’янець розкинувся міський цвинтар, праворуч, трохи на віддаленні – земська лікарня. За Фельштинським переїздом – двір асенізаційного обозу та польова дорога у західному напрямку на Фельштин (колись велике містечко, нині – село Гвардійське). У 1927 році на вільних полях на південь та захід від цвинтаря Проскурівське аптекоуправління заклало плантації лікарських рослин. Так тут все лишалось до 1960-х років, коли згідно генерального плану забудови міста, Хмельницький почав розростатись на південь. 
У 1962-1967 роках на вулиці Кам’янецькій (тоді Фрунзе) спорудили ряд п’ятиповерхівок та комплекс обласної дитячої лікарні, а на полях приміського радгоспу лікарських рослин розпочалась забудова нового Південно-Західного мікрорайону. Зараз важко повірити, що там, де нині побудовані споруди університетського містечка і квартали багатоповерхівок, колись квітували поля опійного маку, які нікого не цікавили. Про наркоманію, що існувала десь «за кордоном», наші люди знали хіба що з газет. 
Але минуло десятиліття, й на місці полів радгоспу, який перенесли до Лісових Гриновець, виріс величезний мікрорайон. Під час його інтенсивної забудови були введені в дію два великих підприємства всесоюзного значення – радіотехнічний завод (1966) та завод «Катіон” (1969), тролейбусне депо (1970), розбудоване містечко першого вищого навчального закладу міста – технологічного інституту побутового обслуговування, прокладені основні вулиці – Тернопільська, Інститутська, Затонського (нині – Хотовицького), Львівське шосе. Розповімо про ці магістралі.

Вулиця Тернопільська 
Одна з головних магістралей Південно-Західного мікрорайону. Виникла в першій половині 1960-х років, пролягає від вулиці Кам’янецької до виїзду з міста у напрямку на Тернопіль (звідси назва) – Львів.
Хлібокомбінат (Тернопільська, 8). В 1965 році за цією адресою став до ладу новий хлібозавод. Незабаром на базі цього хлібозаводу (№1) та вже існуючого (завод на вулиці Шевченка) створено хлібокомбінат – основний хлібовиробник міста.
Тролейбусний парк комунального підприємства «Електротранс» (Тернопільська, 15/2). 24 грудня 1970 року в місті введено в дію першу тролейбусну лінію, яка пролягла від заводу «Катіон» до залізничного вокзалу й мала довжину 16 км. Регулярний рух почали здійснювати 12 тролейбусів марки «Київ-6». Того ж року почало діяти тролейбусне управління та депо. На сьогодні протяжність тролейбусних ліній сягає 92 км, щоденно на 19 міських маршрутів виходить 80 тролейбусів. 
Державне підприємство «Новатор» (Тернопільська, 17). В 1966 році на південно-західній околиці міста став до ладу радіотехнічний завод – підприємство військово-промислового комплексу, яке було найбільшим (понад 7 тисяч працюючих) підприємством міста. В 1981 році на базі радіотехнічного заводу створено виробниче об’єднання «Новатор» – провідний виробник навігаційних приладів та обладнання для авіації в СРСР. Сьогодні «Новатор» продовжує займати провідні позиції у радіоелектронній галузі країни, додавши до своєї основної продукції виробництво телефонних апаратів, залізничних радіостанцій, водолічильників та ін.
Завод «Катіон» (Тернопільська, 19). Підприємство електронної промисловості, стало до ладу 1969 року, було одним із найбільших на теренах СРСР виробником конденсаторів. У 1971 році, крім конденсаторів тут розпочато випуск міні-телевізорів «Електроніка», які одразу стали дуже популярними у Радянському Союзі. У 1983 році на «Катіоні» випущено мільйонний телевізор, завод вийшов на міжнародний ринок – 2/3 продукції йшло на експорт (Італія, Німеччина, Польща та ін.). Проте, всі досягнення згасли наприкінці 1990-х.

Вулиця Інститутська 
Пролягає від вул. Кам’янецької до вул. Молодіжної, виникла у 1965 році як вулиця, на якій розбудували містечко технологічного інституту побутового обслуговування (нині – Хмельницький національний університет). 
Хмельницький національний університет. Так сталося, що до 1962 року Хмельницький був єдиним обласним центром України, який не мав жодного вищого навчального закладу. В той же час бурхливий розвиток промисловості міста і області вимагав притоку значної кількості інженерно-технічних кадрів. Цю проблему певною мірою могло розв’язати створення хоча би загальнотехнічного факультету від якогось існуючого інституту. Саме й ініціювали міські та обласні органи влади. І от, 6 червня 1962 року ректор Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова (Львів) В.Шпиця, виконуючи розпорядження міністра вищої та середньо-спеціальної освіти УРСР, підписав наказ з організації загальнотехнічного факультету від свого вузу у місті Хмельницькому. З цієї, на перший погляд, буденної події розпочинається історія розвитку й становлення першого вищого навчального закладу міста – нині Хмельницького національного університету.
Спочатку факультету надали колишнє приміщення міської друкарні, яке розміщувалась в старому будинку на розі Театральної і Грушевського (нині на місці того будинку стоїть «Промінвестбанк»). Але, зважаючи на перспективу створення самостійного вузу, у 1963 році облвиконком для потреб факультету передав нещодавно побудований навчальний корпус школи-інтернату на вулиці Фрунзе (нині Кам’янецька), 112. Саме це приміщення на околиці міста стало першим навчальним корпусом новоствореного вузу. 
У 1962-му р. на перший курс загальнотехнічного факультету було зараховано 250 студентів та ще 200 переведено на старші курси з інших вузів. Першим деканом призначили Семена Ганжурова. У 1966 році факультет отримав статус філіалу Українського поліграфічного інституту, а з вересня 1967-го став самостійним навчальним закладом – Хмельницьким технологічним інститутом побутового обслуговування (ХТІПО). В ньому на той час діяло 3 факультети, загальна кількість студентів сягала 1500 осіб, на 9 кафедрах працювало 65 викладачів і лаборантів. Першим ректором став той же С.Ганжуров.
У 1974 році ректором призначили Радомира Сіліна, який перебував на цій посаді 27 років і зробив найвагоміший внесок у розвиток інституту. По-перше, ХТІПО перетворюється на багатопрофільний вуз, по-друге – була проведена масштабна розбудова інституту (нові навчальні корпуси, гуртожитки, спорткомплекс, житлові будинки тощо), по-третє – з 1994 року інститут акредитований за IV-м рівнем і отримав статус Технологічного університету Поділля (ТУП). Число студентів сягнуло 10 тисяч, викладачів – до 600. Вони навчались та викладали на 8 факультетах за 32 спеціальностями.
Нова сторінка в історії вузу відкрилася наприкінці 2003 року – в грудні Технологічний університет Поділля отримав статус класичного та став державним університетом, а з серпня 2004 року йому присвоєна найвища категорія – відтепер він носить назву Хмельницький національний університет. Нині у виші одночасно навчаються до 15 тисяч студентів на 15 факультетах і 39 напрямках підготовки.

Вулиця Хотовицького 
Пролягає від вул. Тернопільської до Львівського шосе. Виникла у 1970 році та отримала ім’я радянського діяча, колишнього наркома освіти УРСР В.Затонського. У 1991 році перейменована на честь видатного акушера і педіатра С.Хотовицького (1796-1885), який народився у Красилові. Для увічнення імені С.Хотовицького обрали цю вулицю не випадково – саме тут розташовані обласний будинок дитини та міський пологовий будинок (обидві споруди здано в експлуатацію у 1979 році).

Львівське шосе
Одна з головних магістралей Південно-Західного мікрорайону. Виникла у другій половині ХХ ст. як початок шляху від Проскурова у західному напрямку – на містечко Фельштин (нині село Гвардійське Хмельницького району). Звідси перша назва вулиці – Фельштинське шосе. В 1946 році у зв’язку із введенням в дію траси Проскурів – Львів, вулиця перейменована на Львівське шосе. У 1960-х роках заново спланована та розширена. 
Комплекс речових ринків, або «товкучка». Займає велику територію вздовж Львівського шосе (від його початку), протягнувшись за залізницю до вул. Геологів. Історія «товкучки» бере свій початок ще наприкінці радянської епохи, а саме в 1987 році, коли міськвиконком надав дозвіл «Облспоживспілці» на облаштування першого великого речового ринку на Львівському шосе. В умовах кризових 90-х ринок відігравав усе більшу роль на противагу магазинній торгівлі, а для тисяч хмельничан, жителів області та інших міст і областей України, Білорусі та Росії він ставав нерідко єдиним порятунком від безробіття.
Протягом наступного десятиліття навколо першого ринку розбудовується цілий ринковий комплекс, який на сьогодні займає площу 18 га і включає 24 самостійних речових ринків. З 1998 року хмельницькі ринки вийшли на перше місце в Україні по ринковому збору, й нині є одними із найбільших на теренах Східної Європи.

Дорогі хмельничани! Схилімо голови і вшануймо світлу пам'ять та героїчний подвиг воїнів, що загинули на полі бою. Згадаймо мирних громадян та дітей, життя яких обірвала збройна агресія російської федерації проти України. Загальнонаціональна хвилина мовчання... Слава Україні! Героям Слава!